Незакінчена робота теж має бути безпечною

Побутова культура оцінює безпеку за моментом активної роботи: вимкнув інструмент — небезпека скінчилася. Але незавершена конструкція, відкрита ємність чи знятий захист продовжують діяти і після того, як майстер пішов.

Фарба сохне. Деталь чекає на заміну. Стіна лишається відкритою до наступного дня. Проєкт продовжиться після вихідних.

Проміжний стан має бути безпечним сам собою.

Не можна розраховувати, що всі пам’ятатимуть:

• де вимкнено електрику;
• яка дошка поки не закріплена;
• що міститься у відкритій ємності;
• чому не можна вмикати прилад;
• куди перенесено захисний кожух.

Небезпеку краще фізично усунути, а якщо це неможливо — ізолювати і ясно позначити.

Перед зупинкою корисно спитати:

Чи може хтось випадково увімкнути, зсунути, взяти або наступити?

Що станеться вночі?

Що змінять діти, тварини, дощ або прибирання?

Чи зможу я завтра відновити контекст?

Після роботи інструмент повертається на місце не заради естетики майстерні. Так видно, що нічого не лишилося всередині механізму, на драбині чи в траві, де воно почекає на босу ногу.

Прибирання — останній етап роботи, а не окрема моральна дисципліна, вигадана батьками.

Проміжний стан небезпечний тим, що захищений лише пам’яттю однієї людини. Поки майстер у кімнаті, знята розетка — це «я знаю, що там оголені кінці». Коли він іде в магазин на сорок хвилин, це просто дірка в стіні на рівні дитячого зросту, і жодної інформації про неї в кімнаті не лишилося. Ізоляційна стрічка на кінцях, записка на щитку, зачинені двері — способи перенести знання з голови в предмет, де його побачить той, хто не брав участі в розмові.

Хороша перевірка перед відходом — уявити, що завтра сюди прийде людина, яка вас не слухала. Зазвичай це виявляється хтось із домашніх. Іноді — ви самі, тільки втомлені й упевнені, що все пам’ятаєте.