Демократія без німба
Політична риторика то оголошує вибір більшості найвищою мудрістю, то зводить вибори до безглуздої вистави. Демократія не гарантує розумного рішення; вона передусім створює спосіб розподіляти і змінювати владу без обов’язкової громадянської війни.
Голосування не перетворює більшість на фахівців. Виборці знають кандидатів через рекламу, журналістику, партійні повідомлення і власні упередження. Гроші, доступ до медіа, виборчі правила й устрій округів впливають на результат.
Політик може перемогти завдяки програмі, харизмі, страхові перед суперником, вдалій кризі або тому, що його прізвище стояло першим у бюлетені. Народна воля після цього виглядає дещо менш метафізично.
Але з недосконалості виборів не випливає, що результат завжди заздалегідь призначений або всі альтернативи рівні.
Політичні режими різняться за важливими ознаками:
- чи можна змінити владу;
- чи існує незалежний суд;
- чи допускається опозиція;
- чи вільні засоби масової інформації;
- чи захищені меншини;
- чи можна створювати організації;
- чи підзвітні посадові особи;
- наскільки важко змінити правила в інтересах правлячих.
Демократія працює не лише через голосування. Вона потребує інститутів, які обмежують переможця і дозволяють тим, хто програв, зберегти права і спробувати знову.
Участь у виборах не є моральним обов’язком за будь-яких обставин. Іноді вибір справді поганий, процедура нечесна, а окремий голос майже не впливає на підсумок.
Однак відмова брати участь теж є рішенням із наслідками. Вона не виводить людину із системи. Податки, закони і рішення влади продовжать діяти незалежно від чистоти її дистанції.
Раціональне питання не «чи справжня це демократія?», а:
Які механізми впливу існують тут насправді і які з них виправдовують витрати?
Іноді це голосування. Іноді — професійне об’єднання, суд, журналістика, місцева ініціатива чи громадська кампанія.
Політика любить змушувати людину обирати між наївною вірою і повним цинізмом. Обидва стани зручні тим, хто вже має владу.
Механізми впливу зазвичай нудніші за вибори і працюють краще. Двір, який збираються забудувати, частіше рятує не голосування через три роки, а те, що хтось прочитав повідомлення про громадські слухання, з’ясував строк подання заперечень і встиг зібрати підписи до його кінця. Це коштує кількох вечорів і знання однієї процедури. Голос на виборах коштує дешевше і впливає відповідно; повідомлення про слухання висить на дверях під’їзду і зазвичай ніким не читається.
Звідси закономірність: що ближче рішення до дому, то дешевше на нього вплинути і то менше охочих. Люди, впевнені, що від них нічого не залежить, зазвичай перевіряли це на рівні країни і жодного разу — на рівні зборів співвласників.