Адвокат учорашнього себе

Після ухваленого рішення мозок швидко наймається до нас адвокатом.

Покупка виявляється розумною. Обрана робота — єдино можливою. Пропущена можливість насправді нікуди не годилася. Людина, якій ми відмовили, раптово виявляє безліч вад, що раніше не впадали в око.

Така раціоналізація виконує корисну роботу. Без неї ми могли б нескінченно переглядати минуле і проводити внутрішні судові процеси щодо кожного бутерброда. Психіці потрібна можливість закривати справи.

Складність виникає, коли адвокат отримує право знищувати матеріали слідства.

Щоб зберегти добру думку про себе, людина може заперечувати очевидну помилку, звинувачувати обставини або заднім числом міняти мотиви:

Я саме цього й хотів.

Іншого вибору не було.

Однаково нічого б не вийшло.

Я зробив це заради принципу.

Інколи все так і було. Інколи це пресреліз, випущений після невдалого рішення.

Варто розрізняти два питання:

Чому моє рішення було зрозумілим у той момент?

Що тепер показує, що воно виявилося хибним?

Найпомітніше на великих покупках. Людина, яка обрала квартиру біля галасливої дороги, через місяць пояснює, що шум навіть допомагає засинати, що зате поруч зупинка і що в тихих районах вечорами моторошно. Усе це може бути правдою. Перевірити легко: досить згадати, чи входили ці доводи до списку до покупки. Якщо вони з’явилися після, це не аргументи, а оздоблювальні роботи.

Розрізнити раціоналізацію можна за однією ознакою. Справжня причина була відома заздалегідь і могла бути перевірена, а раціоналізація завжди пояснює рівно той результат, який вийшов. Адвокат учорашнього себе не програє справ: за несприятливого результату він просто міняє звинувачення.

Можна визнати помилку, не оголошуючи колишнього себе ідіотом. Та людина діяла з іншою інформацією, досвідом і станом. Її рішення могло бути розумним тоді і невдалим за результатом. Або нерозумним уже тоді — таке теж трапляється.

Визнання помилки не вимагає ненавидіти людину, яка її вчинила. Особливо якщо цією людиною були ми.