Меми

Меми

Кожна людина, сама того не усвідомлюючи, є носієм сотень, а то й тисяч вірусів, але вірусів не біологічних, а іншого роду. Тих, що споріднені з комп’ютерними. Що важливо, і комп’ютерні, і фізичні віруси відповідають мінімальним вимогам, які висувають до живих організмів: вони смертні, вони розмножуються, вони еволюціонують.

Так, вірус не здатен жити окремо від хазяїна. Так, вірусу для розмноження потрібен чужий апарат реплікації, який він змушує працювати на себе. Клітина, заражена вірусом, починає виробляти не білки, які має штампувати згідно з програмою, записаною в ДНК, а віруси. Тому шкідливі комп’ютерні програми й називають вірусами, а не бактеріями. Комп’ютерний вірус не здатен розмножитися без комп’ютера. Але він здатен змусити комп’ютер виробляти свої копії.

Тепер уявімо собі якусь ідею. Це може бути думка, картинка, документ, жарт або навіть ціле релігійне вчення. Якщо раптом ця ідея стимулюватиме свого носія передавати її оточенню і якщо раптом серед оточення знайдеться достатня кількість осіб, сприйнятливих до цієї ідеї, то ми отримуємо ще один варіант вірусу. Суто інформаційний вірус. Або, як кажуть учені, мем — одиниця культурної інформації. Мемом може вважатися будь-яка ідея, символ, манера чи спосіб дії, свідомо або несвідомо передавані від людини до людини за допомогою мовлення, письма, відео, ритуалів, жестів тощо. Концепцію мема і сам термін запропонував еволюційний біолог Річард Докінз 1976 року в книзі «Егоїстичний ген». Докінз висунув ідею, що вся культурна інформація складається з базових одиниць — мемів, точно так само як біологічна інформація складається з генів; і так само як гени, меми підлягають природному добору, мутації та штучній селекції.

Людський мозок є сприятливим середовищем для розмноження в ньому культурних вірусів. Цьому сприяють п’ять дуже цікавих явищ: раціоналізація, влипання, громадська думка, самопереконання і взаємне зараження.

Раціоналізація

Люди спочатку діють інстинктивно, а вже потім свідомо «підводять» логічне обґрунтування під свої дії. Наприклад, агресія — цілком позитивний інстинкт, який дозволяє видові розселятися на більшій території так, щоб особини не заважали одна одній жити й розмножуватися. В умовах міста агресія пригнічена, але вихід інстинктові потрібен. Для цього існують стадіони, комп’ютерні ігри та бойовики. І коли є причина для «праведного гніву», людина з радістю вивільняє свій інстинктивний порив, після чого знаходить тисячу виправдань своїм діям. Раціоналізуючий революціонер навіть не намагається зупинитися й усвідомити, що кидання в міліцію коктейлів Молотова не допомагає розв’язати його особисті проблеми, пов’язані, так, насамперед із корумпованістю влади як такої, а не з присутністю якихось персоналій у цій владі. Раціоналізуючий революціонер пропустить повз себе очевидний факт, що «опозиції» зовсім не потрібна революція і зміна укладу. Їм потрібна та сама годівниця і та сама вибудувана система, але щоб на верхній жердині в курнику сиділи вони, а не Янукович з Азаровим.

Точно така сама раціоналізація змушує людей упиватися цілком інстинктивними речами, як-от виникнення на Майдані ієрархії та самоорганізації. При цьому раціоналізуючий революціонер, сп’янілий від надихаючого наркотику ейфорії масової дії, пропустить повз себе історії на кшталт «викрадення Булатова» чи «політичної розправи з Чорновіл». І в цьому їм допоможе преса, яка спеціально для промитих мізків подаватиме ту інформацію, до якої ці мізки сприйнятливіші. Булатова — звісно, катували. Чорновіл — звісно, СБУ, ФСБ і чорти лисі переслідували. Раціоналізуючий революціонер палко бажатиме й далі поширювати меми-віруси про «снайперів на дахах, які стріляють набоями для мисливських рушниць», про «завтра буде штурм майдану», про «15 років за перевезення покришок».

Влипання

Властиве людині когнітивне викривлення, яке змушує приймати неповоротні витрати, понесені в минулому, як аргумент для ухвалення рішень у майбутньому. Складно? Гаразд, скажу простіше: часто дівчата готові сказати «так» на пропозицію молодого чоловіка тільки тому, що «я ж із ним уже так довго зустрічалася». Їм шкода витраченого часу, і вони хочуть зробити його «корисним», вчиняючи при цьому зовсім не логічний вчинок. Так само Панамський канал, який вирішили будувати далі навіть після того, як було запропоновано проєкт Нікарагуанського каналу, що його можна було б швидше реалізувати, він був би значно дешевший за решту Панамського каналу, потребував би менше ресурсів та інженерних споруд, був би ширший і зручніший для судноплавства. Як же так! Адже вже стільки вирили. Що, викидати й забувати? Логічно ж — забути й будувати канал у Нікарагуа.

Тепер подивимося на революціонера на Майдані або «ополченця ДНР». Усі все зрозуміли? Що, він даремно на морозі стояв? Що, він даремно ризикував здоров’ям і конфліктами з органами правопорядку? Що він увесь цей час боровся ні за що? Ні, треба боротися далі. Боротися до переможного кінця! Адже недаремно ж ми стільки сил і часу вгробили? Але правда в тому, що не має значення, даремно чи не даремно вгроблені сили й ресурси. Не можна брати до розрахунку те, чого все одно вже не повернеш.

Громадська думка

Переважна частина, 95–98%, населення — конформісти. Люди, які дивляться на оточення, щоб сформувати свою, точніше, нібито свою думку. У 70-ті роки ХХ століття, коли ці явища було виявлено, проводилося багато психологічних експериментів, у яких людина під тиском суспільства починала сама вірити в явну неправду і сама доводити те саме, що й інші.

Якось студентам

показували пари облич на фотографіях і питали, чи одна й та сама людина зображена на фотографіях. І в аудиторії по черзі питали «підставних» студентів, і вони вставали й доводили, що двоє зображених на фотографіях насправді одна й та сама людина, але в різному гримі. Останнім питали «піддослідного» студента, який… так, теж починав вигадувати власні аргументи на користь того, що дві абсолютно різні людини на фото — одна й та сама особа. Ще вчені «знущалися» з дітей у дитячому садку, коли у всіх дітей питали, чи солодка каша, і всі діти відповідали — так, солодка. А останньою питали дитину, якій підсовували солону кашу, і вона відповідала, що… каша солодка.

Цією властивістю людської поведінки користуються релігійні проповідники. Як правило, 10% людей, які сидять у залі для проповіді, — трупа «театру», з яким гастролює проповідник. Вони першими кричать «Алілуя», першими несуть пожертви, першими заспівують релігійні гімни. Решта просто поводиться як оселедець у косяку — пливе за ведучими.

Людина, що потрапила в середовище, де всі говорять одне й те саме, у 99% випадків сама заражається цими ідеями й починає транслювати їх далі. Революційні меми отримують сприятливий ґрунт, так само родючий, як «ґрунт» у мізках членів тоталітарних сект.

Самопереконання

Китайці дуже плідно використовували цю властивість людського мозку, коли перевиховували американських військовополонених, які потрапили до китайців у полон під час Корейської війни. Спочатку в полоненого питали, чи вважає він лад у США ідеальним. Людина відповідала, що не зовсім. Потім вони просили написати невелике есе на цю тему: що він хотів би поліпшити в США і що доброго він бачить у комунізмі, що варто було б запровадити в Америці. Ну, чому б ні. Написав. Потім цю статтю зачитують через гучномовець на весь табір. Ось, мовляв, думка Джона Сміта про безробіття в США і розв’язання цього питання в Китаї. На Джона починають нападати товариші по службі з претензіями, що він зрадник. А Джон… Джон починає захищатися і в такий спосіб іще більше вірити в те, що написав. Так, за два-три сеанси, Джон стає комуністом. З цією проблемою потім зіткнулися американські психологи й соціологи, коли почали спостерігати солдатів, які поверталися з ворожого полону і перетворилися на затятих прихильників Китаю та комунізму й на противників «прогнилого Заходу». Що більше людину питати, навіщо вона стоїть на барикадах, то більше вона вмикатиме самопереконання і відстоюватиме правоту своєї точки зору. Розмова з такою людиною зведеться до того, що вона визнає: так, Майдан/ДНР — глухий кут і каналізація протесту, так, не злодія міняти треба, а систему перебудовувати, так, Захід/Росія не допоможе, так, якщо Майдан/ДНР переможе, то до влади прийдуть Швондери, так, мною маніпулюють, так, так… Але Майдан/ДНР краще, ніж нічого. Подайте мені нову шину!

Взаємне зараження

Влітку 2005 року група дослідників відібрала 63 мешканці штату Колорадо, щоб обговорити три спірні питання: одностатеві шлюби, політику, спрямовану на усунення наслідків дискримінації, і глобальне потепління. Близько половини учасників були консерваторами з міста Колорадо-Спрінгс, тоді як другу половину складали ліберали, які живуть у місті Боулдер. Після того як учасники заповнили опитувальники про свої особисті погляди на три теми, їх поділили на десять груп: п’ять консервативних і п’ять ліберальних. Потім кожна група певний час обговорювала питання з метою досягти консенсусу щодо кожного з них. Після обговорення учасники знову заповнили опитувальники.

Результати дослідження вражали. У кожному випадку обговорення серед однодумців призвело до того, що дослідники назвали «ідеологічним посиленням». Погляди людей загострилися й зміцнилися:

«По-перше, групи з міста Боулдер стали дотримуватися ще ліберальніших поглядів з усіх трьох питань; групи з Колорадо-Спрінгс — ще консервативніших. Таким чином, обговорення сприяло посиленню екстремізму. По-друге, у кожній групі спостерігалося зростання консенсусу і зниження різноманіття в поглядах учасників… По-третє, унаслідок обговорень різко посилилися відмінності поглядів ліберально налаштованих мешканців міста Боулдер і консервативних мешканців Колорадо-Спрінгс. До початку обговорення відзначалися значні збіги поглядів людей із двох різних міст. Після обговорення кількість цих збігів суттєво зменшилася».

Дослідження виявило особливість людської природи і групової динаміки, яку психологи відзначили вже давно: що більше люди обмінюються інформацією з іншими людьми, які мають схожий світогляд, то екстремальнішими стають їхні власні погляди. Один з організаторів колорадського експерименту, професор Чиказького університету Кесс Санстейн, у своїй книзі «Інфотопія» (Infotopia) пояснює: «Коли об’єднуються однодумці, це часто призводить до посилення їхніх упереджень і поширення хибних уявлень». Вони «зрештою займають екстремальнішу позицію, ніж до початку обговорення». Це явище, про яке повідомляє Санстейн, зафіксоване «у сотнях досліджень, проведених більш ніж у десяти країнах», може в найгіршому разі «закласти основу екстремізму й навіть фанатизму і тероризму»