Влада без діагнозу
Популярна розмова про владу любить медичні ярлики: начальник — нарцис, політик — психопат, керівник — соціопат. Діагноз за посадою мало допомагає; спостережувана поведінка і будова повноважень говорять більше.
1963 року Стенлі Мілґрем опублікував результати експерименту, в якому учасники на вимогу дослідника продовжували натискати важелі нібито дедалі сильнішого електричного удару. Робота стала символом підкорення авторитету — і водночас об’єктом серйозної критики за етику, тиск на учасників і пізніші спрощені перекази.
Надійний висновок скромніший за популярний. Звичайна людина здатна далеко зайти всередині легітимної на вигляд процедури, якщо відповідальність розподілена, дія розбита на малі кроки, а авторитет повторює, що все передбачено. Тому корисно перевіряти не лише характер начальника, а й будову процесу, яка робить відмову дедалі дорожчою.
З цього не випливає, що влада є лише вірою.
За нею можуть стояти:
- право звільняти;
- доступ до грошей;
- контроль інформації;
- поліція;
- армія;
- власність;
- професійна ліцензія;
- здатність виключити людину з важливої системи.
Начальник має владу не лише тому, що підлеглий внутрішньо погодився грати роль. Втрата роботи здатна мати цілком матеріальні наслідки.
Однак будь-яка влада обмежена залежностями. Керівникові потрібні працівники, державі — виконавці й податки, власникові — покупці і працююча інфраструктура.
Це створює простір вибору, але не гарантує рівності сторін.
Людина справді часто може обирати керівника — змінивши роботу, професію чи країну. Ціна цього вибору різна. Для одного вона дорівнює кільком співбесідам, для іншого — втраті житла, документів і медичної страховки.
Добрий керівник не відмовляється від влади. Він робить її зрозумілою та обмеженою:
- пояснює рішення;
- допускає заперечення;
- не вимагає особистої відданості;
- приймає відповідальність;
- ділиться інформацією;
- розвиває самостійність працівників;
- не перетворює залежність на джерело задоволення.
Обирати варто тих, кого можна поважати не лише за посаду. Але й гідна людина часом віддає неприємні розпорядження. Керівництво не зобов’язане бути приятелюванням.
Найкращий критерій — не відсутність влади, а те, що відбувається за незгоди.
Звідси при оцінці влади корисніше не ставити її носієві психологічний діагноз, а дивитися на повноваження, стимули і спостережуване поводження з незгодою.
Але влада створює кілька стійких ризиків: менше чесного зворотного зв’язку, більше людей, зацікавлених погоджуватися, можливість перекласти наслідки, звичку ухвалювати рішення за інших і зменшення контакту з тими, хто зазнає результату цих рішень.
Людина може ставати жорсткішою не з садизму, а тому, що працює з цифрами, а не обличчями, постійно ухвалює неприємні рішення або давно не зустрічала безпечної незгоди.
Для підлеглого важливіше не вгадувати розлад начальника, а оцінювати спостережувану поведінку:
- чи карає він за погані новини;
- чи змінює домовленості;
- чи принижує людей;
- чи провокує конфлікт;
- чи вимагає особистої відданості;
- чи привласнює успіх і роздає провину;
- чи безпечно заперечувати;
- чи можна піти.
Крик часто свідчить про втрату інших способів впливу, але іноді слугує усвідомленим інструментом залякування. В обох випадках гучність не додає аргументів.
Добра діагностична ознака характеру — поводження з людиною, від якої нічого не потрібно: офіціантом, прибиральником, стажистом, водієм. Ввічливість лише вгору по ієрархії називається не вихованням, а розрахунком.
Якщо середовище систематично принижує і карає, основне завдання — не перемогти його автора в інтризі, а зберегти документи, зв’язки, професійну репутацію і шлях виходу.
Ознака перевіряється за строками. У відділі, де за погану новину карають, усі проєкти йдуть за планом до останнього тижня, а потім переносяться одночасно. Ніхто при цьому серйозно не брехав: кожен звітував трохи оптимістичніше, ніж знав, бо приносити проблему першим дорожче, ніж принести її разом з усіма. Діагноз при цьому ставити нікому: механізм складається з нормальних людей, кожен з яких округлив на свою користь на день-два.
Тому якість керівника видно не в спокійний час, а в тому, хто дізнається про зірваний строк раніше за всіх. Якщо начальник дізнається останнім, він керує вже не роботою, а звітами про неї.