Ролі й обличчя

Порада «будь собою» припускає, що всередині людини зберігається одна остаточна версія, яку досить чесно пред’явити світові. Суспільство водночас вимагає цієї справжності і карає за неї, якщо обрана версія не підходить ситуації.

Насправді ми поводимося по-різному з дитиною, начальником, другом, незнайомцем і людиною, якій щойно повідомили погану новину. Це не обов’язково лицемірство. Соціальні ролі допомагають враховувати ситуацію і потреби інших.

Проблема виникає, коли роль не можна зняти.

Людина постійно зображує впевненість, байдужість, успішність, компетентність, веселість і жорсткість.

Оточення починає реагувати на персонажа. Потім доводиться підтримувати його, щоб не втратити місце, отримане саме цим образом.

Роль корисна як робочий інструмент. Вона небезпечна як єдиний доступний спосіб існувати.

Хороше питання не «чи справжній я зараз?», а:

Чи можу я тут сказати правду про істотне?

Чи можу визнати незнання, страх або незгоду?

Чи потрібно постійно контролювати враження?

Чи лишаться стосунки, якщо образ трохи зміниться?

Не всякій людині належить повний доступ до нашого внутрішнього життя. Щирість не вимагає повідомляти все всім.

При цьому оточення, де дозволено існувати лише персонажеві, з часом стає незручним житлом.

Роль зростається з обличчям непомітно і з цілком розумних причин. Людину підвищили за те, що вона завжди знає відповідь. Далі вона знає відповідь на кожній нараді, зокрема про речі, у яких не розбирається: фраза «не знаю, треба подивитися» тепер коштує дорожче, ніж коштувала до підвищення. Через два роки в неї команда, яка не приносить поганих новин, і образ, який доводиться підтримувати цілодобово.

Ціна ролі вимірюється не щирістю, а кількістю тем, які не можна обговорювати. Коли таких тем стає більше, ніж обговорюваних, роль перестала бути інструментом і стала житлом — тісним і без вікон.