Пастки для удачі

Історії успіху заведено будувати навколо зусилля й характеру героя. Удача, стартові умови й допомога інших роблять сюжет менш охайним і тому часто зникають при монтажі.

При цьому результат зазвичай виникає з поєднання: підготовки, дії, структури можливостей, чужих рішень і випадковості.

Не можна наказати удачі прийти. Можна збільшити кількість місць, де вона здатна нас зустріти.

Для цього корисно:

• робити роботу видимою;
• знайомитися з людьми поза звичним колом;
• надсилати заявки;
• пробувати невеликі проєкти;
• підтримувати навичку в готовності;
• зберігати резерв, що дозволяє скористатися можливістю.

Це не магічне «мислення достатку». Більшість спроб усе одно не дасть великого результату. Але людина, яка ніде не з’являється, рідко випадково виявляється обраною.

Удача любить підготовлених не з моральних міркувань. Просто непідготовлений іноді навіть не розпізнає, що сталося.

Марк Ґрановеттер опитував людей, які нещодавно змінили роботу, і виявив, що про вакансію вони частіше дізнавалися не від близьких друзів, а від знайомих, з якими бачилися нечасто. Пояснення нудне: близькі ходять тими самими коридорами і знають приблизно ті самі новини, а рідкісний знайомий перебуває в іншій будівлі. Пастка для удачі — це не чарівність і не позитивний настрій, а кількість коридорів, у яких про людину пам’ятають.

Звідси неприємний наслідок: підтримання слабких зв’язків виглядає як безглуздо витрачений вечір. Відповісти на лист, зайти на професійну зустріч, зберегти нормальні стосунки з людиною, від якої зараз нічого не потрібно, — усе це не окупається в момент дії й окупається лише заднім числом.