Казки

Аве, Маріє, повна дірок

Розбір «Project Hail Mary» Енді Віра очима ображеного інженера-ядерника-теплофізика

Довідка для читача. «Hail Mary» — це не лише «Аве, Марія». В американському футболі Hail Mary pass — кидок навмання: останні секунди матчу, втрачати нічого, квотербек жбурляє м’яч через усе поле і молиться, щоб його хоч хтось спіймав. Саме так у книжці й називається місія: відчайдушна ставка з шансом один на мільйон. Підозрюю, що так само назвали й саму книжку: її кинули навмання в читача — із сотнею дірок і натяжок — і помолилися, щоб спіймав. Судячи з продажів, спіймав.

Зміст

Ні, не читав

Одразу зізнаюся: читати книжку я не збирався. Мені вистачило статті у Вікіпедії. Кров з очей пішла десь на абзаці, де мікроб літає від Сонця до Венери на 0,92 швидкості світла, гальмує об атмосферу, розмножується і летить назад. Я інженер. Я все життя рахую, куди дівається тепло. Коли мені розповідають про організм, який приймає тепло і нічого нікуди не віддає, у мене сіпається око, як у бухгалтера, якому принесли баланс без пасиву.

Потім я все-таки сів читати. Не заради задоволення, а з олівцем: спеціально для цієї статті. Ловити дірки. Думав, назбираю з десяток, напишу злий пост на сторінку і заспокоюся.

Назбиралося 66 дірок і понад сотню натяжок. Дірка — це коли книжка суперечить сама собі або законам, які сама ж визнає. Натяжка — коли так бути може, але для цього всім персонажам треба одночасно вимкнути мозок. Повний реєстр — у додатку наприкінці статті, з номерами. Там же позначки, що з цього до мене вже знайшли в інтернеті, а що, схоже, ні. У тексті — тільки найсмачніше.

Влаштовуйтеся зручніше. Буде довго, буде боляче, будуть цифри. Другий закон термодинаміки вийде з чату десь до третього розділу. За ним, тримаючись за серце, піде другий закон Ньютона. Закон збереження моменту імпульсу піде мовчки, не попрощавшись. Закон збереження здорового глузду в чат так і не заходив.

Я не проти фантастики

Перш ніж мене запишуть у зануди, які «не розуміють жанру», — захисна промова.

Я обожнюю фантастику. Гаррі Гаррісон відправляє свого Сталевого Щура через пів галактики і не витрачає жодного рядка на те, як улаштований міжзоряний двигун. Летить — і гаразд. Азімов сорок років пише про роботів і жодного разу не пояснює, що таке «позитронний мозок». Позитронний — і все, читачу, йди далі, тут етика цікавіша. Едмонд Гамільтон узагалі пише про королів, принцес і зоряні імперії, і фізики в нього рівно стільки, скільки треба, щоб корабель долетів до наступного розділу. Лем у «Соларісі» чесно каже: ми не розуміємо цього океану і, найімовірніше, не зрозуміємо ніколи — і на цьому нерозумінні будує одну з найкращих книжок століття.

До жодного з них у мене немає претензій. Бо в них є правило жанру: одне-два чарівні припущення оголошуються на початку, а далі світ живе за своєю логікою і не шахраює. Припущення — це полотно. На ньому малюють цікаві питання: що таке людина, що таке розум, що таке влада, як поведеться інженер, якщо завтра зламається все.

А от чого не треба робити — це закопувати самого себе розумними словами. Якщо ти пишеш «позитронний мозок» і замовкаєш — я спокійний. Якщо ти пишеш «в астрофага мітохондрії, АТФ, ДНК, він зберігає енергію в нейтрино, світить на 25,984 мкм і тримає температуру 96,415 °C», — ти сам запросив мене з калькулятором. Ти сам сказав: «Перевір мене, я науковий». Добре. Перевіряю.

Є ще одне правило, яке знають усі, хто хоч раз писав сюжет: роялі в кущах заборонені. Якщо героя загнано в кут, вихід має бути закладений заздалегідь і чесно. Якщо в кульмінації з кущів викочується рояль, автор програв. У цій книжці стільки роялів, що кущі можна здавати в оренду філармонії.

Сиквел, якого ніхто не замовляв

Подивіться, як улаштовані голлівудські сиквели. У першому «Чужому» — один чужий. У другому — матка і сотні солдатів. У першому — космічна вантажівка з утомленими далекобійниками. У другому — планетарна база. Замість екіпажу — спецназ. Замість котика — ціла дівчинка. Усього більше, все гучніше, все дорожче.

«Project Hail Mary» — це буквально «Марсіянин 2». Було: одна людина застрягла на одній планеті. Стало: одна людина застрягла біля іншої зорі. Було: вижити. Стало: врятувати Сонце. Було: картопля у власному лайні. Стало: ціла інопланетна мікрофлора. Було: NASA. Стало: вся Земля під орудою однієї жінки з необмеженими повноваженнями. Було: герой жартує на камеру. Стало: герой жартує інопланетянинові. Було: «I’m gonna have to science the shit out of this». Стало: те саме, тільки наука вже не влазить у формат.

І от тут пастка. «Марсіянин» був добрий саме тим, що фізика там була майже справжня: тиск, кисень, калорії, водень. Вір рахував — і читач кайфував. Competence porn у чистому вигляді. Удруге автор вирішив повторити кайф, але масштаб виріс на двадцять порядків, а калькулятор залишився той самий. Вийшло як у фокусника, який на дитячому ранку дістає кролика з капелюха, а в Лас-Вегасі пробує тим самим рухом дістати слона. Слон не влазить. Капелюх тріщить. Глядачі чомусь аплодують.

Чому аплодують

Бо аплодують. На Goodreads у книжки 4,51 з 5 при майже двох мільйонах оцінок, 90% ставлять чотири-п’ять зірок. Білл Гейтс і Барак Обама рекомендують. Фільм 2026 року з Раяном Гослінгом — 95% на Rotten Tomatoes. NASA дало логотипи, консультанта-астронавта на знімальний майданчик, показ на МКС і панель у JPL.

Але подивіться уважніше, хто саме хвалить науку. NASA — партнер із просування, це нормальний PR, наукової експертизи в пресрелізі немає. Астронавти хвалять за «натхнення». Письменники на обкладинці хвалять «багато науки в науковій фантастиці». А от справжні науковці, яких журналісти таки запитали, кажуть обережно: «внутрішньо узгоджено», але енергія астрофага не сходиться «на порядки», вижити на Сонці не можна, багаторічна кома — це ушкодження мозку. Ніл Деграсс Тайсон в ефірі з самим Віром виправив його щодо магнітного поля планети. Письменниця Мері Робінетт Ковал у Washington Post назвала це «refrigerator logic» — нестиковки, які помічаєш, коли вже закрив книжку і поліз у холодильник.

Я бачу три пояснення захвату, і жодне мені не подобається. Перше: розкрутка — маркетинговий бюджет фільму й видавництва працює як насос. Друге: впав рівень читача — для більшості «нейтрино» і «мітохондрія» звучать як «позитронний мозок», і перевіряти їх нікому не спадає на думку. Третє: жанр у кризі, і на безриб’ї «твердою» НФ називають усе, де є формули. Найімовірніше, правдиві всі три.

А тепер про те, як це написано. Пласкі персонажі: головний герой — клон Марка Вотні, другорядні — національні стереотипи (росіянин із горілкою, ну звісно). Гумор рівня восьмого класу. Підручник фізики, розчинений у діалогах, причому підручник подекуди з помилками. Амнезія героя як спосіб розповідати сюжет — кліше, про яке писали ще 2021-го. І головне: щоразу, коли сюжету треба, світ змінює свої правила. Саме про це далі.

Правила гри: астрофаг існує

Я чесний опонент. Я приймаю головне припущення книжки цілком, без торгу.

Є мікроб, астрофаг. Він поглинає світло й тепло, перетворює енергію на масу нейтрино і зберігає її всередині себе. Коли треба, він випускає цю енергію як спрямований потік інфрачервоного світла і летить на ньому, як фотонна ракета. Густина енергії — як в антиречовини. Його клітина тримає температуру 96,415 °C, ані градусом більше. Він живе на поверхні Сонця, розмножується біля Венери в атмосфері, де є CO₂, і курсує між ними. Його стало так багато, що Сонце потьмяніло. Усе. Прийнято. Нейтрино, мембрана, «надпереріз» — нехай. Це мій Гаррісон, мій позитронний мозок.

Далі я не чіпаю фізики самого астрофага. Я чіпаю логіку світу, в якому він існує. І от тут починається найцікавіше: книжка, прийнявши власне припущення, тут-таки його порушує. Не я ламаю її світ — вона ламає його сама, щоразу, коли сюжетові треба.

Розділ 1. Тварюка, що їсть тепло, або Другий закон виходить з чату

Навіщо летіти до Сонця, якщо можна не летіти

Почнімо з найголовнішого питання, якого чомусь не поставив собі жоден персонаж книжки, включно з двома вченими цивілізаціями.

Вір сам, у трьох різних місцях, пояснює нам, що астрофагові для заряджання потрібна не зоря, а будь-яке тепло вище 96,415 °C. Ерідіанці розводять його в металевих кулях, кинутих у свій океан із температурою 210 °C. Земляни розводять його в Сахарі під склом. Герой прямо формулює інструкцію: дайте йому «lots of heat energy». Усе. Сонце не обов’язкове. Джерела тепла з температурою вище 96 °C — досить.

А тепер розгорніть будь-який довідник з атмосфери Венери. Нижче приблизно 47 кілометрів там температура від 100 до 143 °C. Вуглекислого газу 96,5%. Інфрачервоного випромінювання CO₂ на тих самих лініях 4,26 і 18,31 мкм, на які астрофаг нібито реагує, — скільки завгодно, воно там з усіх боків. Тобто в хмарах Венери в астрофага є все одразу: тепло, вуглець, стимул для розмноження. Сиди й ділися.

Скільки коштує осіле життя? Щоб клітині зарядитися на місці, їй потрібно порядку 4·10⁻⁷ джоуля. А рейс до Сонця і назад на 0,92 швидкості світла коштує їй близько 1,5·10⁶ джоулів на клітину. Різниця — у чотири трильйони разів. Еволюція, яка за мільярди років вивела організм, що витрачає в чотири трильйони разів більше енергії, ніж треба, заради рейсу, який йому не потрібен, — це не еволюція. Це держзамовлення.

Оптимальний астрофаг у світі самого Віра сидів би в хмарах Венери, тихенько там розмножувався і не чіпав би Сонця. Жодного потьмяніння. Жодної місії. Жодної книжки. Сюжет тримається на тому, що мікроб дурніший за автора.

Теплотехнік бере слово

Тепер я зніму окуляри і скажу як людина, що все життя рахує теплові насоси, холодильні цикли і реакторні контури.

Тепло не можна просто «з’їсти». Тепло — це найнижчосортніша енергія у Всесвіті. Щоб перетворити його на щось корисне — на роботу, на електрику, на масу нейтрино з густиною антиречовини, — потрібен перепад температур. Тепло має текти від гарячого до холодного, і тільки частину цього потоку можна забрати. Це другий закон термодинаміки, це цикл Карно, це те, на чому стоїть кожна електростанція, кожен холодильник і кожна ТЕЦ. Без холодного кінця не працює ніщо.

Астрофаг тримає 96 °C. Ерідіанці кидають його в океан при 210 °C. Тепло тече в клітину — будь ласка. А куди клітина скидає «відпрацьоване»? Холоднішого за 96 °C довкола нічого немає. Куля закрита. Океан гарячий. Клітина бере тепло від гарячого тіла і складає його у вигляді ідеально впорядкованої енергії, нічого нікуди не віддаючи. Це вічний двигун другого роду. Патентні бюро такі заявки відхиляють без розгляду вже років сто п’ятдесят.

З Сахарою те саме, тільки смішніше. За книжкою, панелі дають близько 0,5 мікрограма астрофага з квадратного метра на добу. Перераховуємо через E = mc²: це близько 520 ватів з кожного квадратного метра цілодобово. Сонце в Сахарі дає в середньому приблизно 250–300 Вт/м² за добу, і це світло, а не електрика. Навіть якщо вважати, що клітина працює як ідеальна теплова машина між гарячою панеллю і холодним небом, реальний виробіток виходить у 8–15 разів нижчим за заявлений. Книжка не просто округлила. Книжка продає ККД понад сто відсотків.

Другий закон термодинаміки вийшов з чату. Не грюкнув дверима — просто тихо вийшов, як виходить з переговорної інженер, коли маркетолог починає малювати на дошці стрілочки.

Найяскравіша Венера у Всесвіті

Як астрофаг знаходить Венеру? За книжкою — за інфрачервоним світлом вуглекислого газу. Бачить лінії CO₂ — летить туди. Тяга за силою ІЧ-сигналу.

Окей. А тепер питання на п’ятірку: хто в Сонячній системі найяскравіше світить на 4,26 мкм? Правильно, Сонце. Сонце на цій довжині хвилі яскравіше за Венеру приблизно в 4·10¹¹ разів. Якщо клітина летить на найяскравіше ІЧ-джерело CO₂, вона летить у Сонце. Завжди. Без варіантів. Венери вона просто не помітить на тлі прожектора.

Вір це, мабуть, відчув, і тому в нього з’являється магнітний етап: спершу клітина йде від полюса Сонця вздовж силових ліній поля, бо Сонце «too blinding», а вже потім шукає Венеру. Добре. Тільки в одному розділі цей магнітний старт обов’язковий, а в іншому — в лабораторії Грейса, у спін-драйві корабля, у сцені біля Адріана — клітини чудово вмикаються від самого ІЧ без жодних магнітів. Правило змінюється залежно від того, що потрібно сцені.

А ще в Сонця силові лінії в полярній корональній дірі розходяться надрадіально, віялом. На відстані 37 мільйонів кілометрів клітини, які ними йдуть, дали б конус завширшки в десятки мільйонів кілометрів, а не тонку червону ниточку, яку Петрова побачила в телескоп. І де, питається, така сама лінія від південного полюса? І що відбувається раз на 11 років, коли Сонце змінює полярність?

Як націлитися на Венеру, якщо ти менший за довжину хвилі

Клітина астрофага — близько 10 мікронів. Довжина хвилі сигналу — 4,26 і 18,31 мкм. Кожен, хто тримав у руках антену, знає: приймач розміром у пару довжин хвиль не може визначити напрямок точніше, ніж до десятків градусів. Дифракційна роздільна здатність такої клітини — близько 24° на 4,26 мкм і близько 105° на 18,31 мкм. Тобто на довгій хвилі клітина взагалі не розуміє, спереду сигнал чи збоку.

Венеру з вершини дуги видно під кутом близько 22 кутових секунд. Це в чотири тисячі разів точніше, ніж клітина здатна бачити. За весь час польоту від Венери до клітини долітає порядку двадцяти фотонів потрібної частоти. Двадцять. Спробуйте навестися на маяк, якщо ви за всю дорогу побачили двадцять спалахів, а приціл у вас завбільшки з пів неба.

І це ще без Доплера. На 0,92 c клітина, що летить до Венери, бачить лінії CO₂ не на 4,26 і 18,31 мкм, а приблизно на 0,87 і 3,74 мкм. Її «око» налаштоване на одну частоту, а ціль світить на зовсім іншій. Клітині потрібен перестроюваний детектор. З ДНК і мітохондріями, ага.

Гальмування: десять мільярдів g

За книжкою, індійське агентство ISRO виміряло швидкість астрофага між Сонцем і Венерою: 0,92 швидкості світла. В обидва боки. Це не моя оцінка, це канон.

З такою швидкістю клітина прилітає до Венери і «гальмує в атмосфері». Атмосфера Венери завтовшки близько 300 кілометрів. На 0,92 c клітина проходить її приблизно за дві мілісекунди. Погасити 0,92 швидкості світла за дві мілісекунди — це сповільнення порядку 10¹⁰ g. Десять мільярдів земних тяжінь. Тиск на клітину — від одиниць до десятків гігапаскалів. Клітину не розчавить. Клітину перетворить на плазму, і плазма летітиме далі.

Потужність усього цього гальмування біля Венери — близько 4·10²¹ ватів. Це у двісті мільйонів разів більше за всю енергетику людства, і все це виділяється у верхній атмосфері однієї планети. Венера мала б сяяти в гамма-діапазоні так, що Fermi-LAT бачив би її як одне з найяскравіших джерел неба. У книжці — тиша.

А зворотний шлях? Щоб полетіти з Венери назад до Сонця знову на 0,92 c, клітині потрібне відношення мас, яке з’їдає майже все, що вона накопичила. Щоб повернути на 109° на вершині дуги — як намальовано в Петрової — клітині на такій швидкості довелося б фактично зупинитися і розігнатися наново, це відношення мас близько 576. Схема «повільно піднявся і рвонув» не пояснює, чому видно всю дугу цілком.

А ще після поділу, за книжкою, обидві дочірні клітини летять до Сонця. Тобто зворотний потік має бути вдвічі більшим за прямий. Петрова мала б побачити не одну дугу, а трикутник: дуга туди, хорда назад, і зворотна яскравіша. Видно одну дугу. Закон збереження маси вийшов слідом за другим законом термодинаміки.

Ядерник у люті: слово «нейтрон»

Тепер скажу як ядерник. Я спеціально пошукав в англійському тексті книжки слово «neutron». Нуль збігів. Жодного. У книжці про частинки, що летять на 0,92 c, про радіацію, про ядерні бомби і про енергію масштабу E = mc².

Що відбувається, коли протон, ядро вуглецю чи кисню на швидкості 0,92 c влітає в атмосферу з CO₂? Ядерні реакції сколювання. Ядро розлітається на шматки, вилітають нейтрони, протони, легкі ядра. При потоці астрофага, який потрібен, щоб погасити 10% Сонця, гальмування біля Венери давало б порядку 10³² нейтронів на секунду. На висоті орбіти МКС над Венерою фон був би порядку десяти мілізівертів на годину. Вуглецю-14 у CO₂ Венери було б у сотні тисяч разів більше за природний. Клітини, які пройшли крізь це пекло, були б радіоактивними: в міліграмі астрофага — порядку сотні бекерелів лише за вуглецем, а за тритієм, що утворюється при сколюванні кисню й вуглецю, — 10⁸ бекерелів і більше.

Тритій усередині водної клітини — це близько 0,1 грея на секунду. Десять тисяч греїв на добу. Найрадіостійкіша бактерія на Землі, Deinococcus radiodurans, тримає порядку шістдесяти греїв на годину. Каскади вторинних частинок на висоті близько 50 км дають тисячі греїв на секунду. Шар розмноження біля Венери стерильний. Там ніхто не може розмножуватися. Усе, книжка закінчилася на розділі про відкриття.

Ах так. Щоб убити астрофага, за книжкою, потрібна наноголка. А релятивістський протон, який проходить крізь клітину на 0,92 c і лишає по собі мільйони греїв на секунду, йому чомусь не страшний. Голкою — так. Ядерним снарядом — ні. Це як якби людина помирала від уколу шпилькою, але спокійно переживала постріл із танка.

Розумні слова, які закопують автора

Пам’ятаєте, я казав: не треба вимовляти розумних слів — і не буде критики. Ось приклад, де автор сам собі викопав яму.

У книжці мітохондрії астрофага на 98% ідентичні земним. Герой і колеги роблять висновок: спільний предок, панспермія, життя прийшло з космосу чотири мільярди років тому. Проблема в тому, що мітохондріальна ДНК людини і шимпанзе, які розійшлися лише шість-сім мільйонів років тому, різниться приблизно на 9%. Чотири мільярди років окремої еволюції при 98% збігу — це неможливо. 98% означає свіжий контакт. Дуже свіжий. Запам’ятайте це, нам це знадобиться в останньому розділі.

Або: «на Сонці немає інших елементів, крім водню». Неправда, там є гелій, вуглець, азот, кисень, залізо — все, що є в таблиці Менделєєва. Але смішне інше. Якби там був тільки водень, звідки астрофаг бере азот і фосфор для своєї ДНК і свого АТФ? Які автор сам йому вписав. Слово «АТФ» — це фосфор. Слово «ДНК» — це фосфор і азот. Сказав «А» — плати за «Б».

До речі, про фосфор. Якщо перерахувати, скільки фосфору потрібно популяції астрофага, яка гасить 10% Сонця, виходить 3·10¹¹–3·10¹² кілограмів на рік. У хмарах Венери фосфору, за найщедрішими оцінками, на тижні або десятиліття такого споживання. Стеля популяції — це не «10% світності», це запас фосфору на Венері, який клітини вивозять до Сонця і не повертають. До речі, це пояснило б загадкове плато в 10%, над яким у книжці всі ламають голову. Але в книжці ніхто про це не подумав.

Епізод у лабораторії: «темна» шафа

Лабораторний епізод мені особливо подобається. Грейс з’ясовує, що астрофаг реагує на лінії CO₂ (4,26 і 18,31 мкм) і що в темній шафі клітини завмирають.

Темна шафа. За кімнатної температури. Будь-яке тіло при 20 °C світить в інфрачервоному діапазоні — і саме на тих довжинах хвиль, про які йдеться, і стінки шафи світять на 4,26 і 18,31 мкм яскравіше за Венеру з тієї відстані, з якої клітини її шукають. Якби клітини реагували на ці лінії, у шафі вони б металися від стінки до стінки. Вони завмирають. Отже, клітини реагують на щось інше, і весь «науковий» ланцюжок книжки — підгонка під відповідь.

І вишенька: скляна колба лампи, якою Грейс світить на клітини, зображаючи Венеру, непрозора для випромінювання, довшого за приблизно 5 мкм. Тобто 18,31 мкм крізь неї не проходить узагалі. У «досліді» був тільки один із двох стимулів, а висновок зроблено про обидва.

Розділ 2. Сахара під склом, або Як людство обрало найгірший з усіх варіантів

Чверть Сахари

Отже, Сонце тьмяніє, через двадцять років половина людства помре з голоду. Землянам потрібне пальне для зорельота — два мільйони кілограмів астрофага. Що робить об’єднане людство під орудою жінки з необмеженими повноваженнями?

Вкриває чверть Сахари сонячними панелями. Два трильйони квадратних метрів. Кожна панель — чорна анодована фольга, скло із зазором у сантиметр, магніт, ІЧ-фільтр і дірочка для CO₂. Усередині росте астрофаг. Колишній в’язень, засуджений за загибель сімох людей на сонячній вежі та розтрату, обіцяє тонну на добу, і пальне буде «за кілька років».

Рахуємо скло. На два трильйони квадратних метрів потрібно від 6 до 23 гігатонн скла, залежно від товщини. Усе людство випускає близько 0,1 гігатонни скла на рік. Тобто потрібно від 60 до 230 років світового виробництва скла. За «кілька років». Без логістики, без залізниць через пустелю, без опріснення води, без житла.

Далі експлуатація. Сахара — це пил. Панелі треба чистити. Сухі роботи — це один-два мільярди роботів. Розкривати панелі раз на рік для збору врожаю — це п’ять з половиною мільярдів панелей на добу і одинадцять мільйонів людей лише на зборі. Плюс заміни. Плюс ремонт. Персонал — від десяти до тридцяти п’яти мільйонів людей за повної роботизації, сотні мільйонів уручну. Про все це в книжці рівно одна фраза: ферма «регулярно давала обіцяне». Дякую, дуже інформативно. Я у своєму житті здавав об’єкти, де на одну насосну станцію було три томи експлуатаційної документації.

І ще одна деталь, від якої мене охоплює тиха радість. Сахарська ферма збирає сонячну енергію з Землі і складає її в астрофаг, який потім відлітає на зорельоті. Сонце й так тьмяніє, Землі й так бракує тепла. А ми забираємо з поверхні ще порядку 10¹⁵ ватів і відправляємо їх до Тау Кита. Це близько 9% того дефіциту, який створило потьмяніння. Тобто рятувальна операція сама додає до біди десяту частину біди. Це як гасити пожежу, відкачуючи воду з пожежної водойми в сусідню область.

А тепер подивіться на Венеру

Десь у ці самі роки, в цій самій книжці, станція «Арклайт» уже злітала до Венери і зібрала там проби астрофага. Тобто люди вже вміють ловити астрофаг біля Венери. І знають, що там його потік. Скільки?

Якщо оцінити потік, потрібний, щоб погасити 10% Сонця, біля Венери проходить порядку двох з половиною мільйонів тонн астрофага на добу. Два мільйони кілограмів на «Аве Марію» — це одна-дві хвилини цього потоку. Не роки. Не чверть Сахари. Хвилини. Танкер, який злітає до Венери, загальмує в атмосфері, набере в шарі розмноження на 50–60 км і повернеться до Землі, витратить на весь рейс близько 0,4% своєї маси — бо в нього, перепрошую, двигун на E = mc².

Це не моя геніальна ідея. Це ідея, яка лежить просто на поверхні книжки. Її міг би запропонувати будь-який студент-першокурсник. Її не пропонує ніхто. Науковці всієї планети під керівництвом найефективнішого менеджера в історії людства дивляться на безкоштовну заправку на орбіті сусідньої планети і будують нафтопереробний завод у пустелі.

Ходімо далі. Якщо астрофаг живиться сонячним світлом, у нас під боком є Сонце — а це, на хвилиночку, жива сфера Дайсона. Популяція, яка перехоплює бодай 0,1% світності Сонця, — це близько 4·10²³ ватів. У двадцять мільярдів разів більше за всю енергетику людства. Безкоштовний акумулятор із густиною енергії антиречовини, який сам себе заряджає і сам себе доставляє. У книжці його старанно знищують цілком, без залишку. Один персонаж якось бурмоче, що непогано було б розвести астрофаг на Місяці, — і більше цієї репліки ніхто не згадує.

І вишенька. На Землі є двигун із густиною енергії E = mc². Щоб вивести тонну вантажу на орбіту на тепловій ракеті з астрофагом, потрібно порядку 0,4 міліграма пального. Міліграма. А корабель «Аве Марія» збирають на орбіті з модулів, які виводять шістнадцятьма звичайними ракетами на гасі й водні. Це як винайти телепорт і далі возити пошту кіньми, бо «так у регламенті».

Де ціль?

Ну добре, пальне є. Летимо до Тау Кита. Чому туди? Бо Тау Кита — зоря із «зараженої» зони, яка чомусь не тьмяніє. Отже, там є щось, що вбиває астрофаг. Логічно?

Майже. Тау Кита розташована в центрі зараженої хмари сусідніх зір. Вона не тьмяніє. Є щонайменше три пояснення: (а) там є хижак; (б) там астрофаг не прижився; (в) Тау Кита — джерело, найдавніше вогнище, і вона давно сидить на плато мінус 10%, а ми просто не знаємо, якою вона була раніше. Варіант (в) на Землі не обговорюється взагалі. А він перший, про який подумає будь-який епідеміолог: якщо довкола однієї точки всі хворі, а вона «здорова», це нульовий пацієнт, а не диво-імунітет.

Людство вкладає всі свої ресурси в одну місію до однієї зорі, не перевіривши, чи має ціль сенс. Це все одно що поставити на кін життя планети в рулетку, не подивившись, чи є на колесі ваше число.

Плану Б немає. Паралельної програми з пошуку земного хижака на астрофага немає — хоча книжка сама показує, що астрофаг можна культивувати на фермах у необмежених кількостях, а таумебу потім за 23 покоління вчать тримати азот. Геном астрофага прочитано ще на початку книжки — «Analyzing its DNA. Good for them», — і все, більше про нього ніхто не згадує. Ні фагів, ні антибіотиків, ні генно-модифікованих фермерських штамів, ні генетичних слабких місць. Генетику винайшли, але не використовують.

Водночас в Антарктиді підривають 241 термоядерний заряд, щоб вивільнити метан і підігріти планету. Метану для помітного ефекту потрібно сотні гігатонн. Заряди за 50 метрів під поверхнею — це не «мінімальна радіація», це класичний вибух із викидом ґрунту й радіоактивними опадами на пів Південної півкулі. Слово «нейтрон» у книжці, нагадаю, не трапляється.

Влада без противаги

Чому все так? Бо на чолі стоїть Ева Стратт. Їй видали імунітет «for any crime anywhere on Earth». Вона вирішує все: склад екіпажу, профіль місії, розслідування аварій, кому жити, кому помирати. У неї немає ні ради, ні аудиту, ні опонентів.

І саме тому всі рішення в книжці ухвалюються так, ніби їх ухвалює одна людина з тунельним зором. Пальне — у Сахарі, бо так вирішили. Корабель — один, бо так вирішили. Ціль — Тау Кита, бо так вирішили. Зв’язку із Землею немає, бо не подумали. Плану Б немає, бо ніколи. Першовідкривачки лінії, Ірини Петрової, немає ні в проєкті, ні в робочій групі — хоча її ім’ям назвали лінію, проблему і прилад. Її просто забули.

Це, до речі, єдине місце, де книжка могла б поставити справді цікаве питання: що відбувається з людством, коли воно віддає всю владу одній людині заради порятунку? Мангеттенський проєкт, до речі, був саме про це, і там були і Оппенгеймер, і Гровс, і Сцилард з листами проти бомби. Книжка цього питання не ставить. Навпаки: «Her plan worked perfectly». Примус схвалено. Ціну не названо. Мораль: якщо всім кермує соціопат, усе буде добре.

Розділ 3. Пороховий склад, або Ядерник хапається за серце

Банка з фотонною бомбою

Тут я розповім дещо, що знає кожен, хто працював поряд із матеріалами, що діляться. На ядерному боєприпасі стоїть кілька незалежних блокувань. Електричні, механічні, логічні, рознесені по різних підсистемах. Щоб він вибухнув, усі вони мають спрацювати одночасно, в правильному порядку і за сигналом, який не можна підробити. Це не параноя. Це досвід десятиліть, коли бомби падали з літаків, горіли в пожежах і потрапляли в аварії — і не вибухали, бо були спроєктовані не вибухати.

А тепер «Аве Марія». У баках — два мільйони кілограмів пасти з астрофага при 96 °C. У пасті розчинено CO₂. Астрофаг вмикає двигун, коли бачить інфрачервоне світло CO₂. А будь-яке тіло при 96 °C світить в інфрачервоному. Паста сама собі стимул. Вона завжди зведена. Одна сита клітина, яка спрацювала, віддає близько 1,5 мегаджоуля — цього вистачить, щоб нагріти чотири кілограми сусідньої пасти на 90 градусів. Сусідня паста починає світити яскравіше. І так далі.

Запобіжники? Жодних. Ні поділу на комірки, ні охолодження нижче порогу, ні магнітного зведення, ні генетичного штаму-ключа. Нічого. У баках лежить енергія порядку 2·10²³ джоулів. Це п’ятдесят тисяч гігатонн у тротиловому еквіваленті. Для порівняння, весь ядерний арсенал людства на піку холодної війни — приблизно двадцять гігатонн. Чиксулубський астероїд, який убив динозаврів, — порядку сотні тисяч гігатонн. Ми в одній ваговій категорії.

І цей предмет висить на низькій опорній орбіті. На орбіті, що згасає, з нахилом 51,6°, над усіма заселеними широтами, із запасом у кілька тижнів. Піднятися вище можна за хвилини — у корабля, нагадаю, спін-драйв. Ніхто не піднімає.

А потім він стартує. З низької орбіти. Навпростець. Вихлоп спін-драйва під час розгону — це близько 8·10¹⁹ джоулів, близько двадцяти гігатонн у тротиловому еквіваленті, і на початку розгону частина цього променя дивиться просто на Землю. Тягу по дотичній, розкручування спіраллю, попередній підйом на високу орбіту — все це в книжці не розглядається взагалі. Людство, рятуючи себе від похолодання, ризикує спалити власну атмосферу.

Байконур: міліграм замість нанограма

Тепер епізод, який має увійти в підручники з техніки безпеки як приклад того, як не можна.

За кілька днів до старту на Байконурі науковці випробовують рідкісну відмову генератора. За процедурою має бути менше нанограма астрофага. Помилково видали міліграм. У мільйон разів більше. Міліграм астрофага — це 9·10¹⁰ джоулів, близько 21 тонни тротилу. Вибух. Гинуть Дюбуа, Шапіро і ще чотирнадцять людей.

Питання номер один: міліграм і нанограм — це видима крупинка і невидиме ніщо. Різницю видно оком. Як можна переплутати? Тільки якщо речовина зберігається без маркування, без вагового контролю, без другого підпису. У лабораторії, де працюють з енергією антиречовини.

Питання номер два: хто був у кімнаті? Основний науковий фахівець місії і його дублер. Разом. На руйнівному випробуванні з пальним. За кілька днів до старту. Та сама Стратт, яка, за фанатами, забороняла основному і запасному екіпажам літати одним літаком. У всій авіаційній і космічній галузі основний і резервний екіпажі розводять. Випробування проводить випробувальна служба, а не люди, яких ти збираєшся відправити до зорі. Тут — пара в одній кімнаті, яка сама ставить небезпечний дослід. Спільну відмову закладено в архітектуру.

Питання номер три: хто розслідує аварію? Стратт. Особисто. За дві доби. Без Грейса. Людина, в якої є мотив, можливість і повний контроль над усіма даними, сама собі виносить вердикт: «помилка з дозуванням». Не хочу ні на що натякати. Поки що. Розділ про гіпотезу буде наприкінці.

«Приглушене бух»

Випробування спін-драйва в ангарі. Тяга 60 000 ньютонів протягом 100 мікросекунд. Енергія 1,8 гігаджоуля йде в мішень — тонну металевого кремнію. Згоряє близько 20 мікрограмів астрофага. Числа, до речі, узгоджені: F = P/c. Тут Вір порахував правильно.

А потім пише: «muffled whump». Приглушене «бух». І тонна кремнію розплавилася.

Хлопці. 1,8 гігаджоуля за 100 мікросекунд — це потужність 18 теравата. Промінь такої потужності не встигне прогріти тонну. Він поглинеться в тонкому поверхневому шарі: від двадцяти до двохсот грамів кремнію миттєво перетворяться на плазму. Це вибух потужністю близько 0,43 тонни тротилу. У закритому ангарі. Це не «бух», це вибиті ворота ангара і контузія в усіх, хто всередині. А щоб розплавити тонну кремнію, потрібно близько 2,9 гігаджоуля — більше, ніж було енергії в усьому імпульсі. Не розплавилося б.

І ще деталь. Ангар цей — на авіаносці. У двигуні на випробуванні було два грами астрофага, з яких згоріло двадцять мікрограмів. Два грами — це 1,8·10¹⁴ джоулів, близько 43 кілотонн. Три Хіросіми. На кораблі з п’ятьма тисячами людей екіпажу. У вигляді пасти за кімнатної температури, яка, як ми пам’ятаємо з темної шафи, світить сама собі в ІЧ.

Як улаштований двигун

За книжкою, спін-драйв — це коли пасту з астрофагом намащують на прозорі пластини, які обертаються, як барабан револьвера, а світло CO₂ подається крізь пластину і вмикає клітини. Спершу про пластину: в книжці це полікарбонат. Полікарбонат непрозорий у середньому ІЧ, якраз на 4,26 і 18,31 мкм. Стимул не пройде. Ну гаразд, хай буде сапфір. Але будь-який реальний матеріал поглинає хоч щось. Паразитне поглинання в одну мільйонну від 9 теравата одного елемента — це 9 мегаватів у пластині. Вона випарується.

Далі: сита клітина світло відбиває (так у книжці, на с. 110). Отже, клітини в товстому шарі пасти відбиватимуть світло сусідів назад, у двигун. Потрібен моношар. Навіть ідеальний моношар дає назад помітну частку потужності — близько теравата на елемент, при допуску, який у книжці має бути меншим за одну мільярдну. Олія, в якій розведено пасту, випаровується просто в промінь і розсіює його. Нагар і вигорілі оболонки клітин «зішкрібає шкребок». Шкребком. З променя потужністю в терават.

Я сам-один, за десять хвилин, у голові, поки вигулював собаку, накидав робочий варіант: стрічкову касету з моношаром недогодованих клітин на золотій сітці, растрове засвічування «шахівкою», щоб ситі клітини були оточені напівголодними, які поглинають паразитне тепло сусідів, і підсвічування стимулом збоку. Це рішення закриває майже всі проблеми. Десять хвилин. Собака, до речі, теж не заперечував. У персонажів книжки було кілька років, необмежений бюджет і весь науковий потенціал Землі. У них — одна конструкція, одне випробування тривалістю 100 мікросекунд і жодного ресурсного випробування. Отак і летимо.

Рівняння фотонної ракети

Останнє про корабель. За цифрами книжки, «Аве Марія» летить при 1,5 g приблизно чотири роки власного часу — з розгоном і гальмуванням. Для фотонної ракети відношення початкової маси до кінцевої при цьому — близько 415. З 2,1 мільйона кілограмів на старті до цілі долітає не більше п’яти тонн. Це менше, ніж важить сам лише житловий модуль із центрифугою, не кажучи вже про лабораторію, баки, «Жуки» і самого Грейса. Корабель не може загальмувати біля Тау Кита. Корабель, який ми описали в першому розділі книжки, не долітає. Це не моя «гіпотеза». Це формула Ціолковського в релятивістському вигляді, яку автор, судячи з усього, перевірив рівно один раз — на розгоні.

Розділ 4. Екіпаж, або Suicide Squad

Один корабель, троє людей

Місія з порятунку людства. Ціна провалу — загибель половини людей на Землі. Скільки кораблів? Один. Скільки людей? Троє. Усі — різних спеціальностей, жодного дублювання. Якщо помирає один, його функцій нікому виконати.

Далі: всі троє летять в індукованій комі, бо багаторічний політ при тямі їх би зламав. Кому витримують лише носії рідкісних генів, приблизно один із семи тисяч. Дослідження показали, що носії виживають у комі в ста відсотках випадків. У польоті вижив один із трьох. Чому? У книжці ніхто не ставить собі цього питання. Якби в мене ракета видала 33% успішних пусків при заявленій на випробуваннях надійності в 100%, я б почав розбір не з питання «кого винити», а з питання «чого ми не виміряли».

Два кораблі. Бодай два. Це норма в усіх космічних програмах, де ціна провалу висока: «Вікінги» летіли парою, «Вояджери» — парою, навіть у фільмі «Армагеддон» було два шатли. Іронія в тому, що «Жуків» — капсул, які мають донести відповідь на Землю, — зробили чотири. Резервування для флешки є. Для людей — немає.

Корабель збирали з модулів за шістнадцять пусків, вузьке місце — пальне. Але ми вже знаємо: пальне можна було взяти біля Венери за хвилини. Отже, другий корабель упирається не в пальне, а в бажання. Другий комплект модулів міг би стояти на Землі як наземний стенд, а потім вирушити слідом. Перед кораблем можна було запустити розвідника класу «Жука» — за частки відсотка пального — до Тау Кита і вздовж траси, щоб зрозуміти, чи є там узагалі що шукати і чи не трапиться на шляху хмара пилу. Порошинка масою в мікрограм на 0,9 c несе сто мегаджоулів. Нічого цього немає.

Боягуз під наркозом

І ось кульмінація планування. За три дні до старту гинуть основний науковий фахівець і його дублер. На їхнє місце Стратт призначає Райланда Грейса — шкільного вчителя, колишнього молекулярного біолога, який писав статтю про те, що життю не обов’язково потрібна вода. Його тезу на цей час уже спростовано: астрофаг складається переважно з води. Він роками не займається наукою. Він відмовляється летіти. Стратт каже йому: «You’re a coward». А потім його присипляють і відправляють силоміць, зі стертою пам’яттю.

Людство відправляє до зорі конфліктну людину, яка не хотіла летіти. В екіпаж із трьох. У єдиний корабель. Без запасного брифінгу на випадок амнезії, хоча про його амнезію Стратт знає, бо сама її замовила. Яо, командирові екіпажу, вона бреше, ніби Грейс сам попросив наркоз. Командир, до речі, був проти примусу.

Спробуйте уявити, що ви — командир. Ви прокидаєтеся біля Тау Кита і знаходите поруч людину, яка не хотіла тут бути і яку привезли силоміць. У вас немає пістолета. Яо, між іншим, просив пістолет. Це рецепт саботажу, самогубства або вбивства. Книжка все це оголошує вдалою оборудкою.

Ах так, ще вік. За хронологією книжки, на момент старту Грейсові близько 29 років. Отже, під час вербування йому було 23–26. За цей час він устиг захистити PhD, написати скандальну статтю, вилетіти з науки і кілька років пропрацювати вчителем. Розбіжність років на п’ять–десять. Мабуть, теж стерлося.

Майстер на всі руки

Далі Грейс самотужки: біолог за освітою, вчитель за фахом — робить релятивістські розрахунки траєкторій, виходить у відкритий космос, пише програму розпізнавання акордів інопланетної мови, займається хімією, ядерною фізикою, навігацією і медициною. Астрофаг при цьому лишається для нього чорною скринькою: геноміки немає, біохімії немає, фізіології немає. Він біолог, який усю книжку займається фізикою. Мікроскоп і добір таумеби — рівень доброго студентського практикуму.

Кваліфікація Грейса — пророцтво, що само себе справджує. Його взяли за тезу, яку вже спростовано. Підготовку до місії він отримав, бо Стратт роками тримала його при проєкті, щоб у потрібний момент відправити. При цьому був доброволець-хімік, якого ніхто не готував. Кваліфікацію не знайшли, її призначили.

Амнезія за сценарієм

Амнезія Грейса — від препарату, який йому ввели за наказом Стратт через медичне ліжко корабля. Але профіль у цієї амнезії дивний. Він забув власне ім’я, але пам’ятає фізику, хімію, англійську мову і як користуватися обладнанням. Це профіль не медикаментозної амнезії, а дисоціативної — коли людина витісняє травму. Спогади при цьому повертаються до нього готовими сценами, в тому порядку і в ту мить, коли вони потрібні сюжетові. Ні раніше, ні пізніше. Дуже зручна амнезія. Таких не буває, але дуже зручно.

І ще: екіпаж прокидається, а інструкції немає. Немає записки «прочитай мене, якщо нічого не пам’ятаєш». Немає відео. Немає файлу на комп’ютері. Комп’ютер корабля, до речі, ще й не попереджає про наближення чужого корабля. Місію зробили дурною, щоб головний герой здавався розумним — це не я вигадав, це Мері Робінетт Ковал у Washington Post. Усередині зорельота людина з амнезією, яка не знає процедур, — це смертник. Перша помилка може стати останньою. У Лема в «Непереможному» люди зі стертою пам’яттю — перше, що вбиває експедицію.

Похорон у вихлоп

Мертвих товаришів Грейс відправляє в шлюз і викидає. На тязі. Без зразків тканин, хоча від причини їхньої смерті залежить, чи лягати йому в кому на зворотний політ. Причину смерті, до слова, так і не встановлено. Ніхто нічого не розслідує.

Тепер про шлюз. Корабель летить на тязі 1,5 g. Тіло, викинуте з корабля, відстає — тобто летить назад, туди, де вихлоп спін-драйвів потужністю в терават. Промінь випаровує тіло за мілісекунду, плазма стає дзеркалом і відбиває назад, на корму, 10¹³–10¹⁴ ватів. При допуску, який у двигуна має бути меншим за мільйонну частку потужності. Цього вистачить, щоб спалити двигуни. Блокування на кнопці «Jettison» під час роботи двигуна немає. Людина без пам’яті, яка не знає, що смітити не можна, викидає за борт тіла. Корабель це переживає. Чому? Бо розділ скінчився.

Розділ 5. Адріан, або Ньютон виходить з чату

Якщо ви думали, що гірше вже не буде, — ласкаво просимо до планети Адріан. Це епізод, який фанати називають найінженернішим у книжці. Грейс і Роккі спускаються в атмосферу планети, щоб на ланцюгу завдовжки десять кілометрів дістати пробу з шару, де розмножується астрофаг і, як вони сподіваються, живе його хижак. Це найкращий епізод для підрахунків у всій книжці, бо тут ламаються одразу три закони Ньютона, закон збереження моменту імпульсу і закон збереження здорового глузду.

Зависання на фотонному двигуні

Корабель зависає в атмосфері Адріана, нахилившись на 30°, на тязі фотонного двигуна потужністю близько 5,7·10¹⁴ ватів. Промінь б’є в атмосферу. Атмосфера відбиває і розсіює частину світла назад, розжарене повітря світиться. За книжкою, від цього відбитого світла в лівому борту корабля за годину зависання пропалюється діра двадцять на десять метрів.

Окей, борт розплавився за годину — за порядком величини це сходиться. Але тут є питання, якого чомусь ніхто не поставив. Що ще бачить це відбите світло? Самі двигуни. Дзеркальне відбиття від плазми і газу дає назад від 10¹¹ до 3·10¹² ватів, світіння нагрітого повітря — ще близько 4·10⁹ ватів. Двигун, який працює за принципом «клітина вмикається від ІЧ», отримує в сотні й тисячі разів більше ІЧ, ніж допустимо. Спін-драйви мали вийти з ладу за секунди або хвилини — або висвітивши все пальне, або від перегріву пластин. Натомість у корабля розплавився один борт, і він полетів далі. Нахил у 30°, до речі, не відводить відбиття: розсіювання в атмосфері йде на всі боки.

Ланцюг, який знає, куди висіти

Тепер ланцюг. Десять кілометрів, двісті тисяч ланок, на кінці — пробовідбірник. Корабель висить під кутом 30° до вертикалі, рухається зі швидкістю близько ста метрів на секунду, а ланцюг висить унизу майже вертикально, відхиляючись на 2°.

Хлопці. Корабель висить, бо тяга двигуна врівноважує силу тяжіння. Тяга спрямована вздовж осі корабля. Якщо корабель нахилений на 30°, у тяги є горизонтальна складова, і корабель прискорюється вбік — і опір повітря тягне ланцюг назад, у бік вихлопу. Ланцюг, підвішений до корабля, який тримається на тязі, висить у бік вихлопу, а не вертикально. При 30° і ста метрах на секунду ланцюг майже горизонтальний: відхилення від вертикалі — 82–88°. Якщо ж ланцюг висить під кутом 2°, як у книжці, він висить просто в промені. Тоді перші ж ланки випаровуються, і ми знову маємо плазмове дзеркало, яке відбиває терават на корму. Тридцять градусів, сто метрів на секунду і два градуси разом не існують. Оберіть щось одне.

І це ми ще не спитали головного: навіщо ланцюг? Десять кілометрів ланок — найневдаліше рішення з усіх можливих. Ланцюг важкий, гримить, розгойдується, кожна ланка — окремий шарнір, кожен шарнір — окрема точка відмови, а скинути його можна тільки по ланці. Бурильники з «Армагеддону» нервово курять осторонь: вони не розуміють, як можна не додуматися состикувати штанги. Жорстка колона з труб, які згвинчуються одна з одною, — це технологія, якій на Землі понад сто років. Її тримають під кутом, її не здуває у вихлоп, її можна втягнути назад.

А ще краще — трос. І тут з’ясовується, що «наївний Роккі» геть забув: його цивілізація давно вміє робити ксенонітові троси. З ксеноніту в ерідіанців — космічний ліфт від екватора до синхронної орбіти. Тисячі кілометрів троса, який тримає власну вагу в полі тяжіння у два g. А для пробовідбірника на десять кілометрів Роккі кує ланцюг. За книжкою Роккі — інженер. За логікою книжки Роккі — верстат із ЧПК, що розмовляє: Грейс ставить технічне завдання, Роккі виконує, сам нічого не пропонує і про ліфт своєї планети не згадує. Для інженера це образа. Я ображений.

Ланки, що летять у промінь

Далі ланцюг треба було скинути. За книжкою, його скидають ланками. Двісті тисяч ланок. Куди летять ланки, відчеплені від корабля, який висить на тязі? Правильно, вони падають проти тяги. Тобто в промінь. Кожна ланка, потрапляючи в промінь, випаровується за десяту частку мілісекунди і повертає на корму близько 10¹² ватів — приблизно як вибух двадцяти п’яти кілограмів тротилу, просто біля сопел. Двісті тисяч разів. Якби я був спін-драйвом цього корабля, я б звільнився.

Центрифуга: закон Грейса

Після цього корабель треба розкрутити, щоб на борту знову була штучна гравітація. За книжкою, під час випускання тросів центрифуги прискорення в житловому модулі падає в 14 разів, і Грейс виводить закон, за яким усе працює.

Закон неправильний. Під час випускання тросів у вільному обертанні зберігається момент імпульсу, а не кутова швидкість. Доцентрове прискорення падає як 1/r³, а не так, як написав Грейс. За реальних розмірів корабля падіння було б у 50–60 разів. Щоб після випускання тросів отримати в модулі «половину g», як у книжці, до випускання його треба було б розкрутити до 25–30 g. Грейс би не вижив. Закон збереження моменту імпульсу пішов мовчки, не попрощавшись. Я навіть не помітив, як.

Розгін на висоті зависання

Після цього корабель іде на орбіту. На тязі 2 g протягом десяти хвилин, майже горизонтально. На висоті зависання.

Густина повітря там — близько трьох тисячних кілограма на кубометр. Це верхня атмосфера, але це атмосфера. Розгін майже горизонтально до орбітальної швидкості близько дванадцяти кілометрів на секунду на такій висоті — це вхід в атмосферу, тільки навпаки. Опір при 12 км/с дає близько чотирнадцяти g. Корабель із дірою в борту двадцять на десять метрів стає метеором. «Stable orbit» із перицентром усередині атмосфери неможлива в принципі — така орбіта сама себе загальмує за кілька обертів.

Витік, якого не може бути

Крізь діру в борту починає витікати астрофаг із баків. Ситий астрофаг, нагадаю, за книжкою відбиває світло. Промінь двигуна потрапляє на пасту, що витікає. За книжкою, клітини «поглинають імпульс». Ситі клітини поглинати не можуть, вони відбивають. Тобто маємо близько 10¹⁵ ватів усередині відсіку, відбитих від пасти на всі боки. Корабель згорів би цілком. А ще нагрітий корабель починає світити на лініях CO₂, і це бачать баки. Шар пасти на пробоїні — близько двох трильйонів клітин, це порядку 3·10¹⁸ джоулів, близько семисот мегатонн. Якщо ввімкнеться він, увімкнеться все інше, а це 2·10²¹ джоулів. Аварійне скидання відсіків не рятує. Корабель мав перетворитися на маленьку наднову. Він, звісно, не перетворився.

Аміак

І останнє. Роккі, рятуючи Грейса, проривається в його відсік. Туди ж проривається ерідіанська атмосфера: аміак під тиском 29 атмосфер при 210 °C. Грейс виживає.

Смертельна концентрація аміаку для людини — від половини відсотка до відсотка. Вирівнювання 29 атмосфер із відсіком Грейса дало б йому від п’ятнадцяти до сорока відсотків аміаку. Набряк легень, смерть протягом доби–трьох. Але спершу — ударна хвиля. Вирівнювання тисків із відношенням близько 88 крізь отвір у квадратний метр — це хвиля з числом Маха близько трьох, тиск за фронтом 3,6 бар, відбитої — до 18 бар. Газ у порожнинах тіла стискається в одинадцять разів. А в Роккі, навпаки, тиск падає з 29 атмосфер до третини атмосфери, і його тіло, яке живе при 210 °C, закипає. Не виживає ніхто. У книжці — «Ammonia everywhere», і обидва живі.

Розділ 6. Ерідіанці, або Цивілізація, яка не вміє того, що робить

Роккі — найкраще, що є в книжці. З цим згодні всі: і критики, і читачі, і я. З цим згодні навіть ділки медіаіндустрії: на ідею продавати мерч у вигляді п’ятилапих павучків вони реагують, як астрофаг на вуглекислий газ. Тільки ще й з ерекцією. Чарівний павукоподібний інженер, який розмовляє акордами і закінчує кожне питання словом «question». От тільки що довше я на нього дивлюся, то дужче він мене лякає.

Радіо без транзистора

В ерідіанців немає транзисторів. Немає вакуумних ламп. Немає комп’ютерів. Книжка повторює це кілька разів: Роккі не знає електроніки, у них немає лампочок — в епілозі Грейсові доводиться пояснювати, як їх робити. Вони розв’язують задачі «гудінням у трансі», колективним розумом.

При цьому в пробовідбірнику Роккі стоїть радіопередавач. «A very standard Eridian data connection». Без активного підсилювального елемента — транзистора чи лампи — малий радіопередавач неможливий. Це не «відстала технологія». Це технологія, якої в них немає, але яка в них є. У них є камера і дисплей — «old technology». Як сліпий вид без електроніки робить камеру і дисплей? Як цивілізація без комп’ютерів розраховує міжзоряну траєкторію? Як вона будує корпусних роботів? Як, зрештою, Роккі за годину розбирається в комп’ютерному керуванні «Жука», якщо він «не розуміє електроніки»?

Кожен із цих пунктів можна було б закрити однією фразою: «ерідіанці використовують…». Книжка не закриває жодного. Вона просто каже «у них цього немає» в одному розділі і «ось воно» — в наступному.

Космос порожній

Роккі каже: «У космосі нічого немає. Космос порожній». Ерідіанці не знають про космічну радіацію. Їхній екіпаж — 23 особи — помер у дорозі, і вони так і не зрозуміли від чого. Роккі вижив, бо спав біля баків із пальним.

При цьому ерідіанці збудували космічний ліфт до синхронної орбіти. Синхронна орбіта Ерід лежить усередині радіаційного поясу планети, а магнітне поле Ерід, за книжкою, у 25 разів сильніше за земне. Будувати ліфт роками всередині радіаційного поясу і не знати про радіацію — це як працювати в рентгенівському кабінеті і не знати про рентген. Ще в них є спектроскопія, вони бачать лінію Петрової, знають склад атмосфери сусідньої планети. Хімію знають так, що синтезують ксеноніт. Але атомного ядра — ні, в їхніх моделях атомів нейтронів немає взагалі. Кількість намистин дорівнює кількості протонів. З атомними масами, які вдвічі більші за атомний номер, хіміки помітили б це за перший тиждень.

Ньютонівський план, який полетів за Ейнштейном

Ерідіанці не знають спеціальної теорії відносності. Тому, за книжкою, їхній корабель узяв пального з величезним надлишком — «scads». Вони розраховували летіти 6,64 року за Ньютоном, а долетіли за три — бо за Ейнштейном час на борту йде повільніше.

Перевіряємо. Щоб прожити на борту три роки і пройти десять світлових років, кораблю треба йти з прискоренням близько 2 g — це, до речі, якраз звична для Ерід вага. За Ньютоном за такий час вони розігналися б до трьох швидкостей світла. Цивілізація, в якої є радіо і лінія Петрової, тобто вся електродинаміка, розраховує політ у припущенні, що можна летіти швидше за світло? І ніхто не помітив, що швидкість світла в них у рівняннях Максвелла — константа? Або навпаки, вони розрахували повільний ньютонівський політ, і тоді «три роки» не сходяться. Оберіть щось одне. Книжка обирає обидва.

Бак-холодильник

Усередині «Бліп-Ей» — 29 атмосфер аміаку при 210 °C. Ерідіанці живуть за цієї температури. А що лежить у баках корабля? Астрофаг. Який тримає 96 °C і жере тепло. Бак з астрофагом поруч із відсіком Роккі — це невичерпний холодильник: він відбирає тепло крізь стінки, і його не можна «наповнити». Чим гріється корабель? Джерела опалення в книжці немає. Роккі 46 років сидить поряд із гігантською морозилкою і не замерзає. Наприкінці книжки, коли пального в нього нуль, відсік Роккі мав би охолонути за години–добу. За шість тижнів Роккі як ні в чому не бувало лагодить баки.

І це ще пів біди. За каноном навіть ситий астрофаг тримає свої 96 °C. Ситий — значить, заряджатися йому вже нікуди. А тепло від відсіку при 210 °C крізь стінку бака йде, і йде без упину. Куди? Голодних клітин у баку немає — це бак із пальним. У нейтрино? Тоді пальне саме собою дозаряджається, і за 46 років у Роккі в баках енергії більше, ніж було на старті, — вічний двигун із доставкою. Назовні? Тоді це не холодильник, а дірка в балансі, якої книжка не показує. Тепло прийшло, нікуди не пішло, бак теплий, пальне на місці, відсік теж теплий. У моїй молодості за таких обставин зазвичай з’являвся ОБХСС. І першим ділом питав, куди дівається продукція.

Гірше: тіло ерідіанця саме по собі — це 210 °C, кисень, вуглекислий газ. Це ідеальний інкубатор для астрофага. Грам астрофага, що потрапив в ерідіанця, відбирає з тіла до дев’яти мегаватів тепла. Смертельна доза — мікрограми. Єдиний захист ерідіанців від хвороб, за книжкою, — жар: заразу випалюють температурою. А астрофаг жаром живиться. Для ерідіанців астрофаг мав би бути чумою, страшнішої за яку нічого немає. А вони розводять його в океані в металевих кулях і спокійно возять у баках через стінку від житлових відсіків. Карантину немає. Заражень немає. Кров пораненого Роккі розливається по «Аве Марії», поряд з астрофагом, — і нічого.

Самі собі ферма

Звідки в ерідіанців узагалі астрофаг? Щоб розводити його в кулях, потрібні перші клітини. Повільний астрофаг буває тільки в шарі розмноження біля планети з CO₂ або біля самої зорі. Ерідіанці, за книжкою, до Роккі не залишали орбіти. Упіймати клітину в лінії Петрової на швидкості 0,92 c неможливо — клітина масою 20 пікограмів несе близько трьох кілоджоулів і прошиє будь-який збирач. Отже, вони або літали до своєї «Венери», чого в книжці немає, або знають більше, ніж кажуть. Запам’ятайте і це.

Світ, де вода кипить

Кілька слів про саму Ерід. Океани при 210 °C. Тиск насиченої водяної пари при 210 °C — близько 19 бар. Якщо атмосфера — 29 атмосфер, то дві третини її мають бути водяною парою, а вода кипить при 232 °C, тобто на межі. При потоці від зорі близько 15,7 кіловата на квадратний метр — в одинадцять з половиною разів більше, ніж на Землі, — океани википіли б, якщо хмари не відбивають понад 92% світла. Це планета на межі парникового розгону. Роккі, щоправда, порівнює «29 разів» із повітрям тунелю, який вони збудували, а там 400 гектопаскалів. Тоді тиск на Ерід — близько 11,6 атмосфери, вода кипить при 187 °C, і океани при 210 °C википають. Знову оберіть одне.

Доба на Ерід — 5,1 години. За орбіти в 0,2 астрономічної одиниці від зорі припливи мали б загальмувати обертання приблизно втридцятеро швидше, ніж у Меркурія. Чекаєш на припливне захоплення або резонанс. Аж ні. А ще в атмосфері аміак. Аміак — це «заведена пружина»: ультрафіолет зорі зруйнував би 29 атмосфер аміаку за десять тисяч — мільйон років. Потрібне відновне джерело, яке його поповнює. У книжці — нічого.

Роккі-майстер

І останнє про Роккі. 46 років він висить біля Тау Кита. Пробовідбірник у нього відірвався в польоті, і зробити новий він не може. 46 років. Інженер, який будує що завгодно.

А потім зустрічає Грейса і за кілька днів: будує кулю для виходу до людей, будує перехідний тунель, робить десять баків із системою дозування азоту з точністю до однієї мільйонної, робить копії баків, плавить «некритичні системи» на «металеве рагу» і отримує сплав, «міцніший за будь-які металеві сплави», без рафінування. Ксеноніт, який «не береться жодним інструментом», в одному розділі свердлять дрилем зі сколом «як у скла», а в іншому він «not brittle». Роккі сам каже про ксеноніт: «I not understand science. I just use». Рецепт: «liquid and liquid. Mix».

Уважний читач спитає: а чи не надто зручно цей інженер то вміє, то не вміє? Я теж спитаю. Трохи згодом.

Розділ 7. Таумеба, або Рояль у кущах

Хижак знаходиться

Біля Адріана Грейс знаходить таумебу — хижака, який їсть астрофаг. Її треба доставити на Венеру. Проблема: на Венері в атмосфері є азот, 3,5%, а таумеба від азоту дохне за секунди. Грейс за 23 покоління виводить штам «таумеба-82,5», який тримає 8,25% азоту. Ура.

Перше. Азот — це N₂, найінертніша молекула в атмосфері. Вона така інертна, що її використовує промисловість, коли треба щось не окиснити. При цьому аміак, NH₃ — їдкий і реакційний — для таумеби нешкідливий. Механізм токсичності рівно протилежний хімії. А на Венері при 3,5% азоту і тиску 0,02 атмосфери в шарі парціальний тиск азоту — близько 70 паскалів, у клітині азоту — порядку п’яти наномолів. Таумеба гине від п’яти наномолів інертного газу за секунди. Ну добре. Нехай.

Друге. Грейс рахує, скільки азоту має бути в баках для досліду: «Less than 1 Pascal». Насправді 3,5% від 0,02 атмосфери — близько 71 паскаля. Помилка в сімдесят разів. У голові героя, який «робить релятивістські розрахунки».

Крізь ксеноніт

Далі починається головний рояль книжки. Таумеба-82,5 починає проходити крізь ксеноніт. Той самий, який не береться інструментами. Той, крізь який не проходить азот, молекула розміром 0,36 нанометра. Клітина розміром у мікрони — проходить. Канал, у який пролазить клітина, для молекули газу — шосе, у тисячу з гаком разів ширше за неї. І ще: якби таумеба проїла ксеноніт хімічно, вона зіпсувала б ксеноніт усіх баків і всього корабля Роккі.

Добір ішов на стійкість до азоту в баках зі сталою часткою азоту. Таумеба, яка ховається в стінці, голодує і не розмножується. А таумеба, яка стала стійкою, ховатися не мусить. Це дві взаємовиключні ознаки: за сталого азоту добір на ховання програє. А прохід крізь сантиметр ксеноніту — це функція, якої в таумеби не було взагалі. За 20–30 раундів добору з нуля її не вивести. Це як за двадцять поколінь селекції вивести з хом’яків бурильників бетону.

Чим таумеба живиться, поки годинами проходить сантиметр ксеноніту? Зруйнувати канал завдовжки в сантиметр — це 0,02–0,14 джоуля. У клітини запас енергії — від 10⁻⁶ до 10⁻⁵ джоуля. Дефіцит — від тисячі до ста тисяч разів. Або таумеба їсть ксеноніт, або ксеноніт метастабільний і руйнується сам, або цього епізоду не було. Книжка обирає третє, тільки спершу показує, що він був.

Двадцять два мільйони кілограмів із нічого

Далі. У баках Роккі — «millions of kilograms» астрофага. Таумеба з’їла все. Грейс наприкінці харчується таумебою з баків Роккі, і її там, за книжкою, порядку двадцяти двох мільйонів кілограмів. Але з мільйонів кілограмів астрофага власне речовини — біомаси — порядку десяти тисяч–ста тисяч кілограмів. Решта — енергія в нейтрино. З цього виростити двадцять два мільйони кілограмів таумеби неможливо: різниця в 200–2000 разів. А без їжі таумеба, за книжкою, гине за тиждень. У баках — мертва маса.

І куди, до речі, дівається енергія з’їденого астрофага? 20 тонн пального, які «перетворяться на метан», — це 1,8·10²¹ джоулів. Якщо таумеба перетравлює клітину, ця енергія мусить кудись подітися. Корабель цілий, тільки якщо вся вона пішла в нейтрино. Зручно.

Хижак, який не може

І головне. Таумеба не пояснює ні стійкої рівноваги біля Тау Кита, ні одужання Сонця. Хижак без стадії спокою, без запасного корму, спеціалізований на одній жертві, — це класична система Лотки — Вольтерри. Вона дає цикли «бум — крах»: хижак з’їдає жертву, вимирає з голоду, жертва відновлюється, хижак повертається. Тау Кита мала б мерехтіти з періодом порядку двох років і амплітудою до 10%. Вона не мерехтить. А на Венері, куди таумебу підсадять люди, хижак з’їсть жертву і вимре, а залишки астрофага на Сонці відновлять популяцію. Через 60–125 років Сонце знову потьмяніє на 10%. Книжка — зі щасливим кінцем.

Розділ 8. Фінал, або Робінзон навчає П’ятницю

Жертва, яка не потрібна

Кульмінація. Грейс отримує «Жуки» і пальне, може летіти додому. Але дізнається, що Роккі в біді: таумеба з’їла його пальне. Грейс розвертається, щоб урятувати друга, і прирікає себе ніколи не повернутися на Землю. Гарно. Сльози. Оплески.

Тепер порахуймо. Корабель Роккі цілий. Пального в нього немає тільки на гальмування біля Ерід — долетіти він може балістично. Скільки пального потрібно на гальмування? За сухої маси порядку трьохсот тонн і швидкості в десяті частки світлової — порядку п’ятдесяти–сімдесяти тонн астрофага. У Грейса — понад дві тисячі тонн. Три відсотки. Злити три відсотки в сталевий бак — сталеві баки в Роккі є — і розійтися. Варіант «долити» в книжці не з’являється. Жертва не обов’язкова. Вона потрібна лише для того, щоб ударити читача по слізних залозах.

До речі, чому Роккі взагалі залишився без пального? Резерв у п’ятдесят–сімдесят тонн, два–сім відсотків запасу, можна було вберегти від таумеби чим завгодно: азотом, сталлю, окремим відсіком. У Роккі все це було. «All failed», без пояснень.

Прилетів на планету, знайшов людину

Як Грейс знаходить Роккі? Роккі пішов у бік Ерід, Грейс бачить спалах його двигуна і перетворює свої спін-драйви на радар. Сканує площинами через 5°, від 0 до 90°. Знаходить корабель Роккі за луною через 28 секунд. Це, чесно, найкраща знахідка книжки — радар із фотонного двигуна мені подобається.

Але. Площини через 5° до 90° покривають половину неба. За ширини променя близько градуса між ними 80% щілин. Вікно дальностей — близько мільйона кілометрів із двадцяти. Шанс знайти — кілька відсотків. Це не удача, це «прилетів на планету, знайшов людину». Правильний шлях — розрахувати траєкторію Роккі, летіти на перехоплення і сканувати дорогою. Похибка положення Роккі здебільшого вздовж траси — близько 10 млн км, упоперек — сотні тисяч. Сигара, а не пів неба.

І ще: після місяця польоту світло від Роккі до Грейса йде три з гаком доби, Доплер зсуває його 25,984 мкм на 27%, а вихлоп дивиться під кутом 34° до осі. Щодня бачити спалах його двигуна, як у книжці, Грейс не міг.

Шістнадцять років під куполом

Епілог. Грейс на Ерід. Він живе під куполом із ксеноніту. Життєзабезпечення обслуговують 30 ерідіанців. Йому п’ятдесят три, він ходить із ціпком. Він їсть таумебу, м’ясо, вирощене з власних клітин («meburger»), і вітаміни, синтезовані ерідіанцями. Перші роки він хворів на цингу і бері-бері.

Гравітація на Ерід — 2,1 g. Людина за п’ятдесят при 2,1 g: тиск крові біля мозку, коли встаєш, падає майже до нижньої межі, за якої мозок тримає кровотік, — непритомності. У венах стоп — близько 190 мм рт. ст., набряки і варикоз. Падіння з висоти власного зросту — як із 3,7 метра на Землі, а для літньої людини це перелом шийки стегна. Він мав би вбитися за перші місяці. Центрифуга на 1 g на «Аве Марії» на орбіті, басейн із зануренням по шию, лежачий режим — у книжці немає нічого.

Цинга. У Грейса, за книжкою, було три місяці звичайної їжі і сорок місяців «coma slurry» з вітамінами — поживної суміші для коми. Як добавки до калорій із таумеби цього вистачило б на п’ятнадцять–тридцять років. Цинга — не неминучість, а ціна, яку призначив автор. І ще: Роккі каже, що білки й цукри в землян і ерідіанців спільні. Важкі метали з ерідіанської їжі відокремлюються звичайною хімією — сульфіди, хелати, йонний обмін. У Грейса — лабораторія. У Роккі — запас їжі на 23 ерідіанців туди й назад. Голоду не було б. І монодієти, від якої й лемури дохнуть, — теж.

Сонце відновилося

«Astronomy hive» повідомляє: Сонце повернулося до повної світності. Лікування тривало «менше за один ваш рік».

Світло відновленого Сонця йде до Ерід шістнадцять із гаком років. «Жукам» до Землі — майже тринадцять. Від відльоту Грейса до епілогу — близько 27,4 року. Світло відновленого Сонця дійшло б не раніше ніж за 29,1 року плюс час лікування. Новина приходить на два–три роки раніше, ніж це фізично можливо.

І ще. Щоб сказати «повна світність», треба відрізнити 100% від 99%, це точність у пів відсотка, стабільна десятиліттями. Рівень космічних телескопів Kepler і Gaia. У сліпої цивілізації без транзисторів, ламп і комп’ютерів. З термопарами і гальванометром. Новину неможливо перевірити. Запам’ятайте і це.

П’ятдесят зір і два життя

Роккі і Грейс міркують: у Тау Кита менше п’ятдесяти сусідів, і у двох із них є життя — отже, життя у Всесвіті часте. Засів був мільярди років тому. Тау Кита рухається відносно Сонця зі швидкістю близько 37 км/с — це 38 парсеків за мільйон років. Чотири мільярди років тому Сонце і 40 Ерідана не були її сусідами. Нинішня вибірка нічого не каже про частоту життя. Якщо ж предок астрофага розноситься по всій Галактиці, тоді знову суперечність із 98% збігу мітохондрій. Книжка подає висновок героїв як правильний.

Шістнадцять років тиші

В ерідіанців є «Аве Марія» з петровоскопом. Мільйони кілограмів пального. Вікіпедія на ноутбуці. Грейс, який знає, як улаштовані «Жуки». Зонд класу «Жука» долетів би з Ерід до Землі за сімнадцять з половиною років, маяк у лінії Петрової — за шістнадцять. Мотив в ерідіанців величезний: Земля — другий вид, який бореться з астрофагом; довкола заражені зорі; повторне зараження неминуче. За шістнадцять років вони не пробують зв’язатися із Землею жодного разу. І Грейс навіть не питає. Найбільший «thrum» ерідіанці збирають заради життєзабезпечення Грейса. Заради зв’язку із Землею — жодного.

До речі, зв’язок між Землею і «Аве Марією» теж не продуманий. Сам Грейс на одній сторінці думає про зв’язок спалахами лінії Петрової і відкидає ідею. Один елемент спін-драйва — близько дев’яти теравата, вісім кілограмів астрофага на добу — дав би канал у десятки біт на секунду. Звіт від Тау Кита дійшов би до Землі на рік раніше за «Жуки». Пінг, звіти, новини. Нічого.

Яка швидкість світла?

І остання сцена. Грейс навчає ерідіанських дітей. Перше питання: «Who here can tell me the speed of light?»

Цивілізація, в якої є міжзоряний корабель, космічний ліфт і колективний розум, «much smarter than any Eridian», отримує земного шкільного вчителя для азів. За шістнадцять років у них були Вікіпедія і «Аве Марія». Їхні астрономи опанували б СТВ за рік. Але вчитель-землянин потрібен сюжетові, а не ерідіанцям. Це сцена «Робінзон навчає П’ятницю». Сцена, яка лоскоче самолюбство читача: «ми, земляни, хоч у чомусь кращі». Це не фантастика. Це колоніальний роман дев’ятнадцятого століття в скафандрі.

Розділ 9. А що каже інтернет

Коли в мене назбиралося півтори сотні пунктів, мені стало цікаво: невже я перший? Книжці п’ять років, у неї два мільйони оцінок, сабреддит, фільм, статті в Scientific American. Напевно, все вже давно розібрали до кісточок.

Я зібрав усе, що зміг знайти: Reddit, StackExchange, Goodreads, блоги, науково-популярні статті до виходу фільму, огляди науковців. Назбиралося близько сімдесяти окремих претензій із сорока з гаком джерел. Звірив зі своїм реєстром. Результат такий:

  • 30 пунктів до мене вже знайшли — і сформулювали приблизно так само.
  • 36 пунктів знайшли частково: тему порушували, але висновок інший або неглибокий.
  • 126 пунктів я в зібраній вибірці не зустрів. Застереження чесне: коментарі Reddit я читав не повністю, там стоїть капча, тож частина мого «першенства» може лежати десь у глибині тредів.
  • 13 пунктів знайшли інші, а я пропустив.
  • Потім реєстр виріс іще на 88 пунктів — другий прохід чатом і дві нові діри. Їх я теж звірив: 12 знайшли до мене, 48 — частково, 28 не трапилися ніде, зокрема висіння клітини біля Сонця проти світла й тяжіння та полювання таумеби в газі.

Що знайшли всі. Нейтринний акумулятор — це класика, його лають із 2021 року. Ксеноніт з інертного газу. Мітохондрії і панспермія — вічна суперечка, і тут мене підтримує астробіолог Майк Вонг: якщо в усіх мітохондрії, то «Земля мусить бути джерелом». Як ерідіанці не знають про радіацію. Як сліпий вид робить камери. Як Роккі читає пласкі екрани ехолокацією. Як усе людство раптом погоджується віддати владу одній людині. Як Дюбуа і Шапіро опинилися в одній лабораторії. Надто зручний збіг у часі. Вибухи в Антарктиді. Ніл Деграсс Тайсон в ефірі виправив Віра щодо магнітного поля планети — у мене це теж є.

Що знайшли інші, а я ні. Ім’я Грейса на нашивці місії і його обличчя в базі роботів, хоча його замінили за кілька днів до старту (це помітила ще Мері Робінетт Ковал). Мітохондрії у клітини, яка живе в космосі без кисню і без акцептора електронів. Баки, які за схемою корабля не вміщують двох мільйонів кілограмів. Ерідіанці сплять тільки під наглядом — як Роккі 46 років прожив сам? Комп’ютер корабля, який не попереджає про зближення з чужим кораблем. Ходьба в скафандрі «Орлан» при 1,4 g. Кілька дрібних нестиковок «верх-низ» після перевертання корабля. Дякую, колеги. Це в реєстр.

Що знайшов здебільшого я. Майже всю кількісну фізику: гальмування біля Венери, нейтрони і тритій, стерильний шар розмноження, відбитий вихлоп біля Адріана, ланки в промені, центрифугу і момент імпульсу, тракт спін-драйва, енергію таумеби в ксенонітовому каналі. І майже всю архітектуру місії: Венера замість Сахари, один корабель без розвідників, пальне без запобіжників, п’ятдесят тисяч гігатонн на низькій орбіті, вихлоп по Землі. Мабуть, для цього треба бути саме теплотехніком з ядерним минулим. Звичайний читач бачить «спін-драйв» і думає «круто». Я бачу «спін-драйв» і думаю «де скидання тепла».

І про «науковців NASA», які нібито хвалили науковість. NASA консультувало фільм, давало логотипи, влаштувало показ на МКС — це співпраця і PR, це нормально. Наукової експертизи в пресрелізі немає. Справжні науковці, яких запитали журналісти, хвалять внутрішню узгодженість, спін-гравітацію, релятивізм — і тут-таки називають спекуляцією все головне. Нищівних розборів від науковців я не знайшов. Мабуть, науковцям просто ніколи. Ну, отже, доведеться інженерові.

Розділ 10. Гіпотеза, яка пояснює майже все

Ось ми пройшли всю книжку. Півтори сотні дірок. Можна, звісно, сказати, що автор просто не рахував. Це нудно. Давайте краще припустимо, що автор рахував, і все, що ми бачимо, — не помилки. Це докази.

І тоді картинка складається. Повільно, з клацанням, як замок.

Правило в мене одне, детективне: я не вигадую фактів, яких немає в книжці. Беру тільки те, що Вір написав сам, — сторінки, цифри, цитати. І складаю по-іншому.

Частина перша: саботаж на Землі

Хто ухвалює рішення

Згадайте, хто в усій цій історії ухвалює рішення. Одна людина. Без ради, без аудиту, з імунітетом «for any crime anywhere on Earth» і з наперед обіцяним помилуванням. Рішення, які ця людина ухвалює, — систематично найгірші з можливих. Не одне-два. Усі.

Пальне накопичують на Землі — роками, на чверті Сахари, хоча поряд безкоштовна заправка біля Венери, яку вже відвідав «Арклайт». Корабель — один. Дублера немає, хоча корабель зібрано з модулів за шістнадцять пусків і другий комплект міг піти слідом. Екіпаж — троє, і на кожну спеціальність рівно одна людина. Розвідників попереду немає. Зв’язку із Землею немає: ніхто на Землі не дізнається, що сталося з місією, найближчі двадцять шість років. Плану Б — свого, земного хижака для астрофага — немає. Геном астрофага прочитано і забуто: «Analyzing its DNA. Good for them». Першовідкривачку лінії відсунули. Заправлений корабель з енергією порядку п’ятдесяти тисяч гігатонн висить на низькій орбіті над суходолом.

Одну таку помилку можна списати на поспіх. Дві — на бюрократію. Коли помилки йдуть суцільною колоною і всі дивляться в один бік, це вже не помилки. Це проєкт.

Байконур

За три дні до старту вибух на Байконурі вбиває обох наукових фахівців місії — основного і дублера. Вони чомусь опинилися в одній лабораторії на руйнівному випробуванні з пальним, про яке навіть бортінженерка не знала. Їм видали міліграм замість нанограма — у мільйон разів більше. Видиму оком крупинку, близько двадцяти тонн у тротиловому еквіваленті, замість невидимої порошинки. Без маркування. Розслідування веде Стратт особисто, за дві доби. Вердикт — «помилка дозування». Справу закрито, старт не переносять.

Будь-який слідчий насамперед спитає: кому вигідно, в кого була можливість і хто контролює розслідування. Тут на всі три питання одна відповідь, і саме ця людина розслідування і веде.

Пасажир

На звільнене місце призначено людину, яка не хоче летіти. Вчителя, чию єдину наукову тезу — «життя без води можливе» — астрофаг уже спростував: він зроблений з води. Біологією він роками не займається. Його кваліфікацію, за книжкою, роками вирощувала сама Стратт: підтягувала його в проєкт крок за кроком, ніби наперед знала, що місце звільниться. При цьому є справжній доброволець, хімік із Парагваю. Його не готували.

Грейса відправляють силоміць — «You’re a coward» — зі стертою пам’яттю. Препарат вводить медичне ліжко, в яке заздалегідь, в обхід командира, закладено приховану програму. Командирові Яо брешуть: кажуть, що Грейс сам попросив наркоз. Яо, між іншим, був проти людей на борту проти їхньої волі. Яо просив пістолет.

І ось що прошу запам’ятати. Це не моя фантазія, це канон: в автоматику коми на Землі вже вносили приховані зміни, про які екіпаж не знав. Канал втручання встановлено текстом книжки.

Двоє з трьох

У польоті помирають двоє з трьох. Притому що носії генів, за дослідженням, виживають у комі в ста відсотках випадків. Причину смерті не встановлено. Розслідування немає. Тіла викинуто без зразків тканин, хоча від причини смерті залежить, чи лягати Грейсові в кому на зворотний шлях. Викинув їх той, хто нічого не пам’ятає і не знає процедур, — тобто єдина людина, яка не може нічого помітити.

Медичне ліжко, в яке таємно закладено програму для одного члена екіпажу, — та сама автоматика, яка тримала в комі двох інших. Препарат, який стирає пам’ять одному, чудово сумісний із тим, щоб двоє інших не прокинулися зовсім. За книжкою це не виключено. Навпаки: в Ілюхіної на борту кілограм героїну, у Дюбуа — балон азоту, а в доборі екіпажу є графа «willing to go on a suicide mission». Хтось на Землі дуже ретельно подумав про те, як цим людям помирати, і зовсім не подумав про те, як їм вижити.

Відстрочка, а не провал

Тут уважний читач заперечить: якщо хочеш провалити місію, простіше зірвати старт. Навіщо такі складнощі?

Затим, що мета — не провал. Мета — відстрочка. Місія, яка не стартувала, — це скандал, комісія, терміновий план Б. Місія, яка летить, — це надія. Усі альтернативні рішення заморожуються однією формулою: «чекаємо на результати „Аве Марії“».

І подивіться, як зручно влаштовано спостережуваність. Під час розгону промінь фотонного двигуна дивиться назад, на Землю: лінію Петрової від корабля видно роками, місія «жива», всі спокійні. Гальмування біля Тау Кита йде променем від Землі — його не видно. Далі тиша до «Жуків», двадцять шість років. Вікно майже у три десятиліття — саме на піку лиха.

А «Жуки», які мають принести звістку? Вони завідомо не долетять. У корабля є захист екіпажу — міліметр астрофага, Локкен його придумала. У «Жуків» його немає, а зустрічний міжзоряний газ на 0,93 c випалює їхні камери й електроніку за хвилини–добу. Вразливість відома на старті. Її не закрили.

І пасажир. Некомпетентний дурень з амнезією — це не випадковість, це гарантія. Буквально кожне його самостійне рішення вбиває корабель: похорон у вихлоп, зависання над Адріаном, ланцюг, ланки в промінь, розгін в атмосфері. Сюжет щоразу прощає його до наступного неминучого провалу. Без Роккі до «Жуків» справа б не дійшла. Провал без свідка і без слідів — і через двадцять шість років усі скажуть: «Ну що ж, ми зробили все, що могли».

Кому це треба

Подивіться, що саме місія має знищити. Не просто «хворобу Сонця». Вона має повністю знищити астрофаг — безкоштовний акумулятор із густиною енергії антиречовини, який сам себе заряджає від Сонця. Популяція на десяту частку відсотка світності Сонця — це у двадцять мільярдів разів більше за всю світову енергетику. Батарейка АА з астрофагом живила б будинок десятки мільйонів років. Якщо астрофаг залишається, за двадцять років Землі не потрібні ні нафта, ні газ, ні вугілля. Ніколи. Кому невигідна безкоштовна енергія? Питання риторичне.

Мало прикладів в історії? Тетраетилсвинець, який десятиліттями продавали як нешкідливий. Тютюнові «дослідження». Кліматичні моделі Exxon, які всередині компанії були точними, а назовні — «невизначеними». Гроші газовиків на кампанії проти вугілля. Громадськість, яку десятиліттями нацьковують то на атомні станції, то на вітряки. Галузі вміють себе захищати, і роблять це не вибухами, а розтягнутою в часі шкодою з розмитою відповідальністю. Точнісінько як тут.

А холодний світ — не катастрофа для всіх. На холоді росте попит на паливо. Багаті країни скуповують нафту і випадають зі світової конкуренції. Гегемонія, яка так дратує Південну Азію і Північну Африку, розв’язується сама собою — на користь нафтових країн, Індії і Китаю. Голод б’є не по тих, хто його організував: загибель половини людства — це загибель кого завгодно, тільки не «золотого мільярда» з нафтою. По суті, скидається баласт. Гей, а мінуси взагалі є?

Паніка еліт

І останній штрих. Прогноз Стратт про «війни за їжу» і загибель половини людства. Звідки вона це знає? Нізвідки. Це проєкція. Соціологи називають це «панікою еліт»: люди нагорі певні, що внизу негайно почнеться звірячий хаос, і під цим приводом самі поводяться гірше за будь-який натовп. Рутгер Брегман у книжці «Людство» розбирає це на прикладі бомбардувань міст: стратеги були певні, що бомбардування спричинять бунти й грабежі. Не спричинили. Люди допомагали одне одному. А стратеги бомбили далі.

Стратт — та сама порода. Соціопатка при владі, яка бачить у людях звірів, бо сама так улаштована. Її сценарій апокаліпсису — найкращий спосіб отримати абсолютну владу й імунітет. Отримала. І витратила на місію, яка не могла повернутися.

Ба. Та точно ж.

Частина друга: темний ліс у космосі

Тепер подивімося на ерідіанців. Очима людини, яка вже знає, що їй брешуть.

Уся інформація про ерідіанців у книжці — зі слів Роккі. Їхньої планети Грейс не бачив. Їхньої історії не перевіряв. Двадцяти двох тіл екіпажу не оглядав. Біологію знає з розповіді. Свідок один, і він зацікавлена сторона.

Відстала цивілізація, яка все вміє

Цивілізація без транзисторів, ламп і комп’ютерів. У якої є радіопередавач даних — «a very standard Eridian data connection», — камера, дисплей, корпусні роботи і міжзоряна траєкторія. Інженер, який «не розуміє науки, а просто використовує», 46 років «не може» зробити пробовідбірник, а потім за кілька днів робить усе, що потрібно людині, і за годину обходить комп’ютерне керування «Жука», хоча «не розуміє електроніки».

Цивілізація, яка «не знає» теорії відносності, але долетіла рівно за той час, який дає Ейнштейн при звичній для них вазі у два g. «Ньютонівський план» на 6,64 року — легенда. Летіли за СТВ, на рідній вазі, і знали, що роблять.

Цивілізація, яка «не знає» про радіацію, але збудувала ліфт крізь власний радіаційний пояс. Яка «не залишала орбіти», але розводить астрофаг, а повільні клітини бувають тільки біля зорі або біля планети з CO₂. Отже, літали. Отже, знають більше, ніж кажуть.

Усе «незнання» ерідіанців улаштоване однаково: щоразу воно дає Грейсові роль учителя. Він пояснює СТВ, радіацію, комп’ютери, лампочки. І щоразу почувається розумним. Для читача це competence porn. Для Грейса — задоволення. Насправді це цукрик приручення плюс розвідка.

Обмін в один бік

Порахуйте, хто що віддав. Грейс віддав теорію відносності, фізику радіації, принципи електроніки, біологію людини, положення Землі, таумебу, Вікіпедію і, зрештою, себе. Роккі віддав готові вироби і працю: пальне, стінки, ремонт, ксеноніт як продукт. Жодної теорії. Про свою головну технологію Роккі каже: «I not understand science. I just use». Рецепт ксеноніту: «liquid and liquid. Mix». Дякую, дуже докладно.

А сам ксеноніт поводиться так, що без «секретного інгредієнта» фізика з хімією не сходяться: то його не бере жоден інструмент, то він свердлиться дрилем, то кришиться «як скло», то «not brittle». Зразок, якщо Земля колись його отримає, технології не дає. Він створює залежність. Хочеш ще — приходь до нас.

І лестощі з першого візиту: «You ship has more science than my ship. Better science». Одразу за ними — прохання перенести речі Роккі на «Аве Марію». Доступ до всього корабля отримано на другому побаченні.

Сліпий, який чує крізь стіни

Роккі, за книжкою, сліпий і «бачить» пасивним сонаром. Тільки сонар не пояснює того, що Роккі сприймає. Він розрізняє пальці Грейса за алюмінієвою пластиною і дрібну механіку, а для цього потрібні мегагерци. Він чує Грейса «two floors below», коли той говорить звичайним голосом. Крізь одну стінку тунелю мова ще на межі чутності, крізь палуби — ні. Нерви в ерідіанців — світловоди, і камера в них є: світло їм знайоме і технічно, і біологічно.

Отже, у Роккі, найімовірніше, інша сенсорна, а може, і сигнальна система, яку він чужинцеві не показує. А сцена, де він «не помітив, що згасло світло», — зіграна сліпота.

Механоїд

Тепер прочитайте опис тіла Роккі, який книжка дає з усією чесністю. Панцир — оксиди. Кістки — сплави. Кров — ртуть, тільки з його слів, аналізу ніхто не робив. Нерви — силікат. М’язи — неорганічні, парові. Живої тканини — «a few kilograms» зі 168. Два відсотки. «Вулик» клітин обслуговує конструкцію. Сон — параліч на час обслуговування гарячого контуру. Це не сон. Це планове техобслуговування.

Хлопці, це механоїд. Вирощений чи виготовлений — за текстом не розрізнити. А розповідь про яйця, подружжя і вік 291 рік — щоб не налякати.

І всередині в нього, найімовірніше, астрофаг. За книжкою Роккі вже охолоджує свій скафандр астрофагом: «Astrophage take all heat hotter than ninety-six degrees». Тіло при 210 °C з радіатором — ідеальний споживач такого холодильника, а запасена маса — акумулятор. Триста ват за 46 років очікування — близько п’яти міліграмів астрофага. І одразу закриваються три дірки: чому астрофаг не чума для ерідіанців (він не інфекція, а одомашнений орган), чим гріється «Бліп-Ей» і чому Роккі вижив біля баків, коли померли всі.

Хижак на вершині харчового ланцюга

Роккі сам каже, що ерідіанці — на вершині харчового ланцюга. Хижаки. А цивілізація хижаків, якій, щоб не померти з голоду, довелося одомашнити багато живого, дивиться на все, що рухається, одним поглядом: «а як це одомашнити?» Питання тільки в доборі комфортного режиму. Що підійде курці, не підійде коню.

Астрофаг — їхня худоба. Вони «розводять його в кулях в океані», і це казка, яка суперечить усій біології астрофага: якщо він живиться теплом океану, міграція до зорі безглузда, а тіло ерідіанця — інкубатор. Отже, казку розповіли Грейсові, а худобу пасуть деінде.

Таумеба — пастуший собака. Який раптом «навчився» проходити крізь ксеноніт, матеріал, який уміють робити тільки ерідіанці. Який виводиться за 23 покоління саме під ті умови, які потрібні, — ніби його не виводили, а вмикали. І «аварія» з таумебою в баках Роккі призводить рівно до того, що Грейс сам, добровільно, летить на Ерід.

І мітохондрії. Дев’яносто вісім відсотків збігу в астрофага і земного життя. Це не чотири мільярди років окремої еволюції — у людини з шимпанзе розбіжність більша. Це свіжий контакт. Хтось зовсім нещодавно, за космічними мірками, розніс одне й те саме життя по сусідніх зорях. Земля для ерідіанців — крижана планета. Захоплювати її нема чого. Використовувати — можна.

На Землі колонізація майже ніколи не починалася з геноциду. Вона починалася з торговельної місії і форпосту. З намиста і дзеркалець. З «ми ваші друзі». Люди як робоча сила на крижаних планетах, які ерідіанцям самим не потрібні, — чудова ідея. Головне, щоб люди й далі почувалися друзями. До пори до часу.

Сторожовий пост

А Роккі? Роккі чекав біля Тау Кита сорок шість років. Не допомоги. Гостя.

Тау Кита — єдина незаражена зоря по сусідству. Будь-хто, хто шукає ліки, прийде саме сюди. Ідеальне місце для засідки. «Збіг епох» — два кораблі двох цивілізацій в одній точці в одне десятиліття, шанс порядку одного на десять мільйонів — перестає бути збігом. Це не зустріч. Це пост.

Пального на «Бліп-Ей» — «scads», з величезним надлишком. Це не помилка ньютонівського розрахунку. Це запас сторожового посту, який чекає роками і мусить мати ресурс на маневри. А за одним зі сценаріїв обробки — на те, щоб супроводити прибульця до його рідної планети. За книжкою це буквально виконано: Роккі заливає в «Аве Марію» понад два мільйони кілограмів пального — повне завантаження на міжзоряний рейс. Собі залишає «millions of kilograms». Пост заправив чужий зореліт.

І Роккі там, найімовірніше, не сам. Грейсові просто «виділили» Роккі. Про інших ніхто не знає і не дізнається. На «Бліп-Ей» Грейс повністю так і не побував, а про двадцятьох двох загиблих знає тільки зі слів.

Знайшов Роккі Грейса в тій точці простору, де знайти неможливо, — ніби шукав не Грейс, а Роккі.

Вікіпедія

Що отримує пост? Грейс передає ерідіанцям усю Вікіпедію. Роккі просив «Science information from Earth», а Грейс сам вирішив скопіювати все. Це не «наука Землі». Це повна історія Землі: всі війни, всі геноциди, всі колонізації, вся зброя, вся політика, всі вразливості. І урок, який із цієї історії випливає сам собою: конкурента треба випередити, озброїтися або знищити. Довідник «як улаштований наш вид і де в нього болить».

Рішення ухвалює одна людина, яка не має повноважень говорити за планету. Ерідіанці отримують і довідник, і живий зразок. Грейс фактично здав Землю з тельбухами.

Вольєр

А зразок потім живе так. Купол із прозорого ксеноніту — «because they thought that’s what I would want». Тридцять доглядачів, «or so I’m told». Світло вмикають і вимикають за 24-годинним розкладом. М’ясо вирощують з його власних клітин. Щодня до нього приводять відібраних дітей: «the selection process… Eridian culture is complicated». За книжкою, він «of extreme scientific interest».

Хлопці, це вольєр. Це зоопарк. Грейс — папуга, що говорить і знає СТВ. Ерідіанці СТВ, як ми з’ясували, знають і самі. Їм потрібен не урок. Їм потрібен зразок землянина в робочому стані.

Новину про відновлення Сонця йому приносить «Astronomy hive». Перевірити її неможливо: фотометрія з точністю до пів відсотка у сліпої цивілізації без електроніки неможлива, а сама новина приходить на два–три роки раніше, ніж могло б дійти світло. Навіщо повідомляти? Щоб тварина була спокійна. За шістнадцять років ерідіанці жодного разу не спробували зв’язатися із Землею, хоча в них є корабель, пальне, петровоскоп і людина, яка знає, як улаштовані «Жуки». Зонд дійшов би до Землі приблизно за сімнадцять з половиною років, маяк — за шістнадцять. Або зв’язок іде без нього. Або їм не треба, щоб Земля знала, де її людина.

Темний ліс

Темний ліс. Цивілізація, яка не знає, як улаштовані сусіди, не видає себе, а приручає, вивчає і ставить на полицю. Дві цивілізації-хижаки: одна — в нас удома, в кабінеті з імунітетом від будь-якого злочину, друга — біля сусідньої зорі, в панцирі з оксидів. А між ними — один добрий, розгублений учитель, який увесь цей час був певен, що він рятівник.

Земна половина зробила так, що Грейса ніхто не хопиться: місію влаштували так, щоб про неї ніхто нічого не дізнався. Ерідіанська половина підібрала те, чого ніхто не шукає. Ідеальна здобич. Навіть домовлятися ні з ким не довелося.

І ось остання сцена книжки. Шкільний клас. Малеча ерідіанців. Землянин біля дошки. «Who here can tell me the speed of light?» Робінзон навчає П’ятницю. Читач плаче від зворушення. А я бачу клітку, табличку «Homo sapiens, самець, 53 роки, годувати тричі на день» і екскурсовода, який чекає, поки папуга закінчить номер.

Ба. Та точно ж!

Епілог. Чому це важливо

Я не стверджую, що Вір це задумував. Звісно, ні. Він, найімовірніше, просто не рахував. Але мені подобається, що книжка, якщо читати її уважно, сама себе спростовує так, що з уламків можна зібрати історію кращу. Похмурішу, розумнішу, чеснішу.

Добра фантастика — це полотно. На ньому автор ставить питання, на які в нас немає відповіді: що таке людина, що таке влада, чи можна примушувати заради порятунку, кому можна довіряти, коли на кону все. У «Project Hail Mary» всі ці питання лежать просто на поверхні. Абсолютна влада без противаги. Людина, відправлена на смерть проти волі. Екіпаж смертників. Подарунок чужої цивілізації, який може обернутися зброєю. Книжка проходить повз кожне з цих питань з усмішкою і жартом про «gosh». «Her plan worked perfectly». Кінець.

А ще є правила жанру. Роялі заборонені. Якщо автор вдягає лабораторний халат, каже «нейтрино», «мітохондрії», «АТФ» і «0,92 c», він бере на себе зобов’язання. Це не сцена з «Теорії великого вибуху», де Пенні зсуває окуляри на кінчик носа, млосно вимовляє «молекули» — і Леонард уже не в змозі перевіряти, що там було далі. Хоча, судячи із захватів, читача Вір збуджує приблизно так само. Він каже читачеві: «Я перевірив». Гаррісон цього не каже, і йому все можна. Азімов не каже, і йому все можна. Лем каже протилежне — «ми не зрозуміємо», — і це велика чесність. Вір каже «я перевірив» на кожній сторінці. І не перевірив.

Коли вийшов «Марсіянин», ми раділи: нарешті хтось пише НФ, де можна рахувати. «Project Hail Mary» показує зворотний бік: можна взяти тон «я науковець», жарти, формули — і продати два мільйони примірників людям, які нічого не перераховуватимуть. Це не обман. Це ринок. І розкрутка, і рівень читача, і криза жанру. Усе разом.

Продукт, а не роман

І останнє, для розуміння масштабу. Права на екранізацію «Project Hail Mary» студія MGM купила в березні 2020 року — за рік до виходу книжки, за рукописом. Сума, за даними Deadline, семизначна. У тому самому оголошенні — Раян Гослінг у головній ролі і як продюсер, режисери Лорд і Міллер. Гослінг читав рукопис на початку пандемії, коли книжки ще не існувало. Тобто на момент, коли перший читач розгорнув роман, уже було відомо, чиє обличчя матиме Грейс на афіші.

Чи писав Вір, тримаючи в голові Гослінга, — не знаю, свічки не тримав, і прямих доказів немає. Але розгорніть книжку ще раз і подивіться на її будову. Це не роман. Це набір сцен для екрана: короткі епізоди «проблема — жарт — рішення», флешбеки, нарізані по одному на кризу, візуальні атракціони — центрифуга, ланцюг над Адріаном, павук у кулі, п’ятилапа лапка, що стукає в стінку. Внутрішнє життя героїв — на рівні реплік, які зручно вимовляти в кадрі. Дірки, які ми знайшли, — саме там, де сцені потрібно, щоб було красиво, а рахувати не хотілося.

Це комерційний проєкт. У стилі «Гаррі Поттера». З неприємними аналогіями: і за якістю літератури, і за логікою світу, які «Стейнвей і сини» використовують як природний екологічний резервуар існування якісних музичних інструментів. Ну, ви зрозуміли: дуб. Дуже добрий, витриманий, резонансний дуб.

Я все-таки дочитав. Роккі добрий. Якщо ви його любите — любіть. Тільки не кажіть мені, що це науково.

Другий закон термодинаміки, до речі, повернувся в чат. Спитав, чи можна йому більше не брати участі в сиквелах.


Повний реєстр — нижче. Дірки (Д) — книжка суперечить собі або законам, які сама визнає. Натяжки (Н) — можливо, але вимагає, щоб усі персонажі одночасно вимкнули мозок. Номери збігаються з протоколом розбору. Позначка «У мережі» наприкінці кожного пункту показує, чи знайшли його до мене: «так» — знайшли, «частково» — тему порушували, «ні» — у зібраній вибірці не трапилося.

Додаток. Повний реєстр дірок і натяжок

Дірки

Д1. Пряме спостереження вузького променя астрофага збоку. Промінь клітини спрямований строго назад, і збоку його не видно. Книжка чесно пояснює видиму дугу розсіюванням на міжпланетному пилу, але тоді потрібен розрахунок яскравості, якого немає. Див. Д68 — сам вузький промінь одиночної клітини неможливий. У мережі: ні.

Д2. Точно одна спостережувана частота за різних швидкостей. Клітини на дузі розганяються, гальмують і летять під різними кутами до нас. Через ефект Доплера замість однієї вузької лінії 25,984 мкм мала б вийти розмазана смуга. У мережі: ні.

Д3. Рейс Сонце—Венера зі швидкістю 0,92 c. За книжкою ISRO виміряла 0,92 c у клітин, що летять в обидва боки. Щоб погасити таку швидкість на ~300 км атмосфери, потрібне сповільнення ~10¹⁰ g — клітину розмаже. У мережі: ні.

Д4. Рівняння фотонної ракети для «Аве Марії». З 2,1 млн кг на старті й чотирма роками при 1,5 g ідеальна фотонна ракета втрачає масу в ~415 раз. До Тау Кита долітає не більше 5 т — менше, ніж важить одна лабораторія. У мережі: частково.

Д5. Ланцюжок зараження через WISE 0855−0714. Сонце нібито заразилося від WISE 0855−0714. Це коричневий карлик із температурою ~250 K, аматорам він не видимий, годувати астрофаг йому нічим, а «потьмяніння» за аматорськими даними не виміряти. У мережі: частково.

Д6. Аерогальмування астрофага на 0,92 c (Венера і Сонце). Клітина на 0,92 c гальмує об верхню атмосферу Венери (або хромосферу Сонця) на 20–300 км. Це 10¹⁰–2·10¹¹ g і 1–20 ГПа — тиск, співмірний із міцністю діаманта. Навіть на «повільних» 0,01 c гальмування об атмосферу — близько 4,5·10¹² Дж на кілограм клітини, і вона випарується. «Поглинає будь-яке тепло» не рятує: щоб зупинитися, клітина має передати імпульс масі газу ~γm, і в її системі кожна молекула CO₂ налітає з ~64 ГеВ — це ядерні каскади, піони, гамма-кванти й нейтрони, а майже вся кінетична енергія залишається в газі. У мережі: ні.

Д7. Енергобаланс Венери і відсутність гамма-світіння. Навіть 0,01% украденої в Сонця потужності, що приходить до Венери кінетичною енергією, — це ~10⁴ сонячних потоків Венери. Планета перегрілася б і світилася в гамма-діапазоні, Fermi-LAT побачив би це одразу. У мережі: ні.

Д8. Енергія на зворотний політ із Венери. Щоб повернутися до Сонця на 0,92 c, клітині потрібен запас ~3,9 mc². Біля Венери вона накопичувала б його десятки тисяч років. Зворотний рейс, який «бачить» ISRO, енергетично неможливий. Навіть повернувши собі всю енергію гальмування (1,55 mc²), клітина не набере 3,9 mc², тим паче на дві дочірні клітини. З урахуванням резерву клітини після розгону й гальмування біля Венери в неї лишається ≈35 сухих мас за потрібних ≈235 — цикл не замикається. У мережі: ні.

Д9. Блекпанелі в Сахарі. За книжкою 1 м² ферми дає ~520 Вт у запасеній масі — більше за реальну інсоляцію Сахари. До того ж клітина при 96 °C живиться теплом фольги при 120–150 °C, а Карно дозволяє лише 6–13%: ферма в 8–15 раз слабша за заявлену. Норму блекпанелі (0,5 мкг/м² на добу) пораховано при 1000 Вт/м² цілодобово, тобто 520 Вт/м² у середньому, а Сахара дає ~270 Вт/м². Крім того, нижче 96,4 °C вироблення падає до нуля, а не на відсотки: ніч, зима, хмари й пил усередині панелі, який зсередини не відмити, його обнуляють. У мережі: ні.

Д10. Власний час «Жуків». При 0,93 c за 12,8 року за земним годинником на борту «Жука» минає ~4,7 року. Щоб вийшли «20 місяців» Гетча, потрібно ~0,9915 c. У фіналі Грейс пише й про «пару років» бортового часу «Жуків», тож не сходиться жодна з двох авторських цифр, і вони не сходяться між собою. У мережі: частково.

Д11. Маса і густина клітини астрофага. Клітина 10 мкм масою 20 пг у 25 разів легша за воду, а заряджена (17 нг) — густіша за осмій. Жодне з цього не схоже на живу клітину, яка за книжкою «здебільшого вода». Грейс заправляє «Жуків» шприцом: 100 мл пасти важать близько 600 г, тобто 6 г/см³ — щільніше за більшість гірських порід, і книжка це не коментує. У мережі: частково.

Д12. Камери й електроніка «Жука» в зустрічному потоці. При 0,93 c зустрічний газ дає в голові «Жука» 7–8 Гр/с. Камери й електроніка гинуть за хвилини, стійка електроніка — за добу, а екрана в «Жука» немає. Екранувати голову зонда нічим: для протонів 1,6 ГеВ потрібні сотні грамів речовини на см² (метр-два води), а оптичне скло темніє вже при 10²–10³ Гр, тобто за хвилини. Навіть за реальної густини газу 0,1–0,2 атома/см³ строки зростають лише до днів, а без урахування ядерних каскадів оцінка ще занижена. У мережі: так.

Д13. Маса нейтрино проти космології. Маса нейтрино за книжкою (~0,048 еВ) дає суму мас 0,165–0,186 еВ. Космологія (Planck, DESI) таке виключає. Число підігнано: енергія спокою нейтрино (≈0,0477 еВ) збігається і з квантом лінії Петрової, і з 3/2·kT при 96,4 °C (≈0,0478 еВ); DESI обмежує суму мас іще жорсткіше, <0,07 еВ. У мережі: частково.

Д14. Нейтринний акумулятор. Втримати нейтрино в клітині 10 мкм не можна: їхній пробіг — світлові роки свинцю. Анігіляція νν → γγ практично заборонена, а два кванти в протилежні боки дають нульову тягу. Комптонівська довжина такого нейтрино (≈26 мкм) більша за клітину, і замкнена в ній частинка «перебувати в спокої» не може. Запас ≈mc² клітини — це ≈2·10²³ нейтрино в 5·10⁻¹⁶ м³, і за принципом Паулі енергія Фермі такого газу ≈3–6 МеВ, у 10⁸ раз вища за енергію спокою: анігіляція давала б гамма-кванти в МеВ, а не світло на 26 мкм. У мережі: так.

Д15. Помилка щодо магнітного поля планети. Грейс пояснює сильне поле Ерід тим, що планета «в полі зорі». Планетарне динамо самопідтримується, і зоря йому не потрібна: у Юпітера поле найсильніше, у Венери його немає взагалі. Близькість до зорі полю радше шкодить: припливи на 0,2 а. о. гальмують обертання, потрібне для динамо (Н42), а зоряний вітер стискає магнітосферу. У мережі: так.

Д16. Океан Ерід при 210 °C під зорею в 11,5 раза яскравішою за Сонце — клімат на межі «парникового розгону». При 210 °C тиск пари води ~19 бар, і атмосфера на дві третини складалася б із пари. За потоку в 11,5 раза більшого за земний океани википіли б, якщо хмари не відбивають понад 92% світла. При 29 атм вода кипить близько 232 °C, і в океану при 210 °C запас усього ~20 градусів. За звичайного альбедо 0,3 планета поглинає близько 2,7 кВт/м², а парова атмосфера не може випромінювати більше ~300 Вт/м²; суцільний яскравий хмарний шар пояснив би й темряву на поверхні, але в книжці його немає. У мережі: ні.

Д17. Астрофаг «просто кидають у воду» на Ерід. Для розмноження астрофагові за каноном потрібні CO₂ і світло його ІЧ-ліній. У темному лужному аміачному океані Ерід вільного CO₂ і сигналу немає. Ерідіанці кладуть CO₂ у кулі, але в закритій кулі ІЧ-ліній немає, лише чорнотільне світло, а другий закон термодинаміки без холодного стоку не дозволяє «живитися» однорідним теплом. У мережі: ні.

Д18. «Радіація не доходить до поверхні» не робить ерідіанців радіаційно наївними. Атмосфера Ерід гасить космічні промені, але калій-40, уран, торій і радон дають фон того самого порядку, що на Землі. Вид без репарації ДНК за такого фону не виник би й знав би радіацію. Відкрити радіоактивність можна без зору: на Землі її вимірювали електроскопом і електрометром, а металурги, що плавлять руди, натрапили б на іонізацію повітря. У мережі: так.

Д19. Джерело перших клітин астрофага в ерідіанців не пояснено. Повільний астрофаг буває лише біля зорі або біля планети з CO₂, а ерідіанці до Роккі не залишали орбіти. Звідки в них перші клітини і як вони зв’язали чорний пил із потьмянінням зорі — не сказано. У мережі: частково.

Д20. Клітина 10 мкм не може націлитися на Венеру. Венера з вершини дуги видна під кутом ~22″, а дифракційна межа клітини 10 мкм на 4,26 мкм — ~24°. Фотонів від Венери клітина отримає ~20 за весь політ. Націлитися на планету вона не може. На 18,31 мкм діаграма клітини ще ширша, ~105°, а уточнити напрямок статистикою яскравості можна лише за ~10⁷–10⁸ фотонів, тоді як від Венери на 18,31 мкм приходить ~2,6·10⁴. Наводитися за магнітним полем теж не можна: у Венери його немає, це зазначає сама Петрова. У мережі: частково.

Д21. Як «Арклайт» упіймав астрофаг з орбіти Венери. «Арклайт» за 12 витків збирає проби з орбіти Венери. Але над атмосферою клітини летять ≳0,01 c, а клітина 20 пг на 0,92 c несе ~2,8 кДж і прошиє будь-який збирач. М’яко впіймати її не можна. Повільніше за ~10 км/с (межа м’якого захоплення в аерогель) клітина буває лише за ~0,5 м від точки старту або кінця гальмування, тобто всередині шару розмноження. Пройти цей шар на орбітальних ~7 км/с на висоті ~90 км — це вхід в атмосферу за один виток, а не 12 витків. У мережі: ні.

Д22. Наноголка вбиває, релятивістський протон — ні. За книжкою астрофаг гине від нанострижня, але не від релятивістських протонів. Протон, що зупинився в клітині, рве всі зв’язки вздовж треку — це та сама механічна травма, тільки гірша. На 0,92 c доза ~2,5·10⁷ Гр/с при смертельних для мікробів ~10⁴ Гр. Сонячний вітер для клітини на 0,92 c — це протони ≈1,45 ГеВ, і за кидок до Венери (~7 хвилин) вона набирає ≈4·10¹⁰–10¹² Гр: клітина гинула б на кожному рейсі всередині Сонячної системи. У мережі: ні.

Д23. «20 т астрофага перетворяться на метан». Заряджений астрофаг майже цілком складається із запасеної енергії: речовини в 20 т пального лише 25–650 кг. Метану з нього ≲0,1 т, у сотні разів менше за оцінку Грейса. А куди поділися ~10²¹ Дж — не сказано. При загибелі 20 т палива виділяється ≈1,8·10²¹ Дж (≈430 Гт ТНТ), і кораблі цілі, лише якщо вся енергія пішла в нейтрино (М3): перейди в тепло хоча б 1%, корабель випарувався б. У мережі: так.

Д24. Таумеба-82,5 проходить крізь ксеноніт, а азот — ні. Якщо клітина розміром у мікрони проходить крізь ксеноніт, то молекула азоту 0,36 нм пройде й поготів і в тисячі разів швидше. Якщо ж таумеба гризе ксеноніт, мали б псуватися стінки й баки Роккі. У мережі: так.

Д25. Енергобаланс шару розмноження і живлення таумеби. Щоб таумеба була ситою, у шарі потрібні тисячі клітин на см³. Але стільки астрофагів виділяють тепло й розігрівають шар до ~96 °C, він спливає струменем. «Сита таумеба» і «холодний тонкий шар» розходяться в 100–10⁶ раз. У мережі: ні.

Д26. Таумеба не пояснює ні рівноваги біля Тау Кита, ні відновлення Сонця. Вузький хижак без стадії спокою дає цикли «бум-крах», а отже мерехтіння зорі до 10% з періодом ~2 роки. Після вимирання таумеби Сонце повернеться до −10% за 60–125 років. Таумеба не пояснює ні рівноваги біля Тау Кита, ні «вилікуваного» Сонця. У моделі «хижак — жертва» рівень здобичі задають властивості хижака, тому майже нульовий рівень біля Тау Кита — підгонка, а сховище жертви на зорі стабілізує співіснування, але залишає зорю потьмянілою. Фінал вимагає несумісного: хижак з’їв жертву до нуля і вижив сам. У мережі: ні.

Д27. Астрофагові потрібне будь-яке джерело тепла >96 °C, не зоря. За книжкою астрофаг заряджається від будь-якого тепла вище 96 °C: океан Ерід, фольга в Сахарі. Тоді рейс до Сонця йому не потрібен — оптимальний астрофаг сидів би в гарячих хмарах Венери, і зав’язки книжки не було б. За профілем Венери (VIRA) нижче ≈47 км температура вища за поріг (на 40 км 143 °C), там 96,5% CO₂ і теплове світіння в смугах 4,26 і 18,31 мкм. Зібрати дочірню клітину коштує ≈4·10⁻⁷ Дж проти ≈1,5·10⁶ Дж «заправки» на рейс до Сонця й назад, тож осілий штам ділився б у ≈4·10¹² раз дешевше, за хвилини замість років, і витіснив би перелітний за дні. У мережі: ні.

Д28. Тепловий баланс «Бліп-Ей»: астрофаг мав заморозити Роккі. Астрофаг тримає 96 °C і поглинає все тепло вище, а ерідіанцям потрібно 210 °C. Баки поруч з майстернею Роккі — невичерпний холодильник на мегавати, а джерела обігріву в книжці немає. Щоб стінка ~1 см при 210 °C усередині не була гарячою ззовні (с. 273), її теплопровідність має бути ≲0,005–0,01 Вт/(м·К); тоді баки відбирають ~10 кВт, що для повного екіпажу послаблює дірку до натяжки, але для одного Роккі за 46 років дефіцит лишається (~0,3 кВт проти ~10 кВт). З таким ізолятором Грейсові біля стінки на с. 183 не було б жарко — текст суперечить сам собі. У мережі: ні.

Д29. Астрофаг мав би бути смертельною заразою для ерідіанців. Тіло ерідіанина — 210 °C, кисень і CO₂, ідеальний інкубатор для астрофага. 1 г у тілі відбирає ~9 МВт, смертельна доза — мікрограми. Карантину і зараження в книжці немає. У мережі: ні.

Д30. Ньютонівський план польоту ерідіанців і його підсумок не сходяться. Ньютонівський план ерідіанців — 6,64 року, а Роккі долетів за 3 і з величезним залишком пального. За СТВ «3 роки» відповідають 2 g, але цивілізація з радіо і без СТВ — уже натяжка, а залишок пального з планом не сходиться. Ньютонівський план «10 св. років за 6,64 року» вимагає ≈0,88 g і максимальної швидкості ≈3 c, тобто він надсвітловий, а «3 роки» за СТВ вимагають ≈0,996 c і ≈520–560 сухих мас палива — більше за ньютонівський бюджет (≈410–415). Ньютоніанець до того ж не вибрав би рідні ~2 g: за його моделлю відношення мас при 2,1 g ≈11 000 проти ≈415. У мережі: частково.

Д31. Радіо ерідіанців без активного елемента. Транзисторів і ламп в ерідіанців немає, лампочки робити їх учить Грейс. Але в пробовідбірнику Роккі стоїть «small radio transmitter» для передавання даних. Без підсилювального елемента малий передавач неможливий. Без ламп і транзисторів для передавача лишаються іскровий розрядник, дуга Поульсена й машина Александерсона — громіздкі й для малого передавача непридатні, а кристалічний детектор — уже напівпровідник, прямий шлях до транзистора. У мережі: так.

Д32. Камера і дисплей у сліпого виду без електроніки. У сліпого виду без транзисторів і ламп є камера, що бачить світло, і динамічний дисплей як «old technology». Земні аналоги до транзистора — лише телебачення на лампах. У мережі: так.

Д33. Єдиний захист ерідіанців — жар, а астрофаг жаром живиться. Імунітету в ерідіанців немає, заразу вони випалюють жаром до 305 °C. Для астрофага жар — їжа. Кров пораненого Роккі розлилася по кораблю, повному астрофага, і нічого не сталося. У мережі: ні.

Д34. «У Венери немає іоносфери». Іоносфера Венери відома з Mariner 5 (1967), є й індукована магнітосфера. Немає лише власного динамо. На сюжет не впливає, але астроном із Пулкова так би не написав. У мережі: ні.

Д35. Немає вирви біля Сонця: відкриті лінії поля біля полюса розходяться. Відкриті силові лінії біля полюса Сонця розходяться віялом. На 37 млн км клітини дали б конус завширшки в десятки мільйонів км, а не тонку лінію. Немає і південної дуги, і зміни полярності кожні 11 років. У мережі: ні.

Д36. 98% ідентичності і «чотири мільярди років» несумісні. 98% ідентичності мітохондрій означають недавнього спільного предка: мтДНК людини і шимпанзе розходиться на ~9%. «Чотири мільярди років розбіжності» Грейса суперечать його ж цифрі. Спільний предок земного життя — прокаріот, мітохондрії з’явилися пізно через ендосимбіоз. Земне життя не може походити від «готового еукаріота» з мітохондріями. У мережі: так.

Д37. «На Сонці немає інших елементів» і фосфор. «На Сонці немає інших елементів, крім водню» — неправда: вуглецю в Сонці в мільйони разів більше, ніж в усій атмосфері Венери. А фосфору й азоту для ДНК і АТФ в Адріана немає. У мережі: частково.

Д38. Випробування в ангарі: 1,8 ГДж за 100 мкс — це вибух, а не «приглушене бух». 1,8 ГДж за 100 мкс іде у 20–200 г поверхневого шару кремнію. Це плазма і вибух ~0,4 т тротилу на палубі з людьми, а не «muffled whump». Розплавити тонну кремнію цієї енергії й поготів не вистачить. У мережі: ні.

Д39. Полікарбонат непрозорий у середньому ІЧ. Пластини спін-драйва з полікарбонату, а полікарбонат непрозорий у середньому ІЧ (4,26 і 18,31 мкм): стимул клітинам не пройде. Навіть 10⁻⁶ поглинання від 9 ТВт — це 9 МВт на пластину, вона розплавиться. У мережі: ні.

Д40. Тракт спін-драйва: моношар, олія, нагар. Ситий астрофаг відбиває світло, отже працювати може лише моношар. Але й моношар відбиває назад ~1/8 потужності, олія пасти випаровується в промінь, а нагар «шкребком» не зняти — різниця ~10⁷ раз. Рішення — стрічкову касету з моношаром і растровим засвічуванням — користувач придумав за 10 хвилин на прогулянці із собакою. Книжка не застосовує до двигуна властивостей астрофага, які сама ввела (до Н82). Когерентний шар без дзеркала світить однаково вперед і назад, отже, позаду клітин потрібне золоте дзеркало, а не прозорий полікарбонат. Плівка оливи в 1 мкм, поглинувши 0,1–1% потужності елемента, отримує 10–100 ГВт, а мертві клітини у світлі сусідів обвуглюються й вплавляються в полікарбонат, що розм’якшується близько 147 °C. У мережі: ні.

Д41. «У європейських мовах не було слова для смерчу» — фактична помилка (на сюжет не впливає). Смерчів у Європі ~300 на рік, і слова для них були століттями (trombe, tromba d’aria, waterspout). Фактична помилка, на сюжет не впливає. У мережі: ні.

Д42. «У Землі мізерна сигнатура CO₂» — помилка книжки (с. 91). Смуги CO₂ у Землі насичені, і як CO₂-маяк Земля світить на 0,5–1,7 від Венери, а не «мізерно». За логікою книжки помітна частина потоку йшла б до Землі. У мережі: ні.

Д43. Тіло члена екіпажу в промені вихлопу губить корабель відбиттям. Тіло, скинуте під тягою 1,5 g, іде до корми й у промінь. Випаровуючись, воно відбиває назад 10¹³–10¹⁴ Вт при допуску двигунів ~10⁻⁶ потужності. Похорон у вихлоп губить корабель, а блокування шлюзу при тязі немає. У кожного з дев’яти паливних відсіків є кнопка Jettison. Порожній бак ~4 м у промені — таке саме дзеркало, як тіло, а пробитий бак із пальним — бомба біля корми. Плазма тіла лишається дзеркалом ~1 мс, а потім хмара пари й уламків, яку зносить світло, розсіює його назад до секунд: навіть із 1 км на корабель приходить ~5 МВт за допуску ~0,5 МВт на елемент. Амнезія викид не виправдовує: DGSE не стирає «trained skills» (с. 430), Грейс на с. 141 пам’ятає, що вихлоп «would vaporize», а правильна процедура — вимкнути тягу, відштовхнути тіло вбік і ввімкнути двигуни, коли воно вийде з конуса променя. У мережі: ні.

Д44. «У 29 разів більше атмосфери» — відносно повітря «Аве Марії», а не Землі. Роккі порівнює «у 29 разів більше» з повітрям тунелю (400 гПа), іншого людського повітря він не бачив. Тоді на Ерід ~11,6 атм, вода кипить при ~187 °C, і океани при 210 °C википають. У мережі: частково.

Д45. Зависання біля Адріана: відбитий вихлоп б’є в двигуни, нахил 30° не рятує. При зависанні біля Адріана відбитий і розсіяний вихлоп дає назад 10¹¹–3·10¹² Вт при допуску ~6·10⁸ Вт. Спін-драйви загинули б за секунди–хвилини, а в книжці лише проплавився борт. Нахил 30° не рятує: плазма відбиває впоперек променя. У мережі: частково.

Д46. Ланцюг і вектор тяги: 30°, ≈100 м/с і 2° несумісні. Ланцюг, що висить на тязі, завжди йде в бік вихлопу і лягає положистіше за промінь. При 30° і ~100 м/с він майже горизонтальний (82–88°), а при 2°, як у книжці, висить прямо в промені. Щоб корабель тримав висоту й ішов зі сталою швидкістю, опір усієї системи має бути ≈0,577 Mg; за малого опору (ланцюг відхилений усього на 2°) корабель прискорюється вбік із ≈g·tan30°, і «трохи більше 100 м/с» — лише миттєве значення. У мережі: ні.

Д47. Сонячні частинки сплутано із сонячним вітром. 400 км/с — це сонячний вітер (~1 кеВ), він не радіація. Небезпечні протони спалахів на 0,15–0,9 c, і від них за 8 годин не втекти. Помилка вчителя фізики і проєктувальника захисту. У мережі: ні.

Д48. Гальмування біля Венери світить нейтронами і робить астрофаг радіоактивним. Гальмування клітин на 0,92 c об атмосферу Венери — це адронні зливи: ~10³² нейтронів/с, ~10 мЗв/год на МКС, C-14 у CO₂ Венери в 4·10⁵ раз більше. У книжці слово «neutron» не трапляється жодного разу. При потьмянінні на 1% це ~1 Зв/год на МКС, смертельна доза за години, а нейтронні детектори апаратів бачили б Венеру найяскравішим нейтронним джерелом неба. 1 мг клітин зі збагаченого C-14 CO₂ давав би ~100 Бк — будь-який бета-лічильник указав би на ядерні реакції біля Венери. У мережі: ні.

Д49. Тритій у клітині стерилізує шар розмноження. Зливи від клітин, що гальмують, народжують тритій. У водяній клітині він дає ~0,1 Гр/с, а на ~50 км над Венерою ~3·10³ Гр/с — шар розмноження стерильний. Проби «Арклайта» світилися б тритієм. Тритій у ДНК чи білку перетворюється на гелій-3 і рве зв’язок зсередини — від цього не рятує й канон «клітина гасить зовнішні частинки», а Deinococcus росте лише до ~60 Гр/год проти ~10⁴ Гр на добу в клітині. В 1 мг клітин не менше 10⁸ Бк тритію, і рідинний сцинтилятор будь-якої лабораторії побачив би його одразу. У мережі: ні.

Д50. Центрифуга: закон Грейса хибний (с. 357). Внутрішні мотори котушок момент імпульсу не змінюють: при випуску тросів перевантаження падає як 1/r³, у 50–60 раз, а не в 14. Щоб після стало «half a g», до випуску потрібно 25–30 g. У мережі: ні.

Д51. Розгін до орбіти на висоті зависання — це вхід в атмосферу (с. 348–349). Корабель розганяється «майже горизонтально» на висоті зависання, де густина як на Землі на ~40 км. На 12 км/с це ~14 g опору і нагрів класу «Аполлона». Стійкої орбіти з таким перигеєм не буває. Біля Адріана на висоті зависання ~3·10⁻³ кг/м³, і за «майже горизонтального» розгону опір уже на 4 км/с ~1,6 g — тяга 2 g майже цілком іде в опір задовго до орбітальної швидкості. Спершу потрібен крутий набір іще 40–60 км, а не «a little above the horizon». У мережі: ні.

Д52. Витік: ситий астрофаг не може «поглинути імпульс» (с. 351–352). Ситий астрофаг світло відбиває, а не «поглинає імпульс». 10¹⁵ Вт усередині пробитого бака відбивалися б по відсіку і спалили корабель. Шар біля пробоїни — ~700 Мт, і він підпалив би все пальне. Тяга 6 g — ~2·10¹⁵ Вт — випаровує корабель ~100 т за мілісекунди, а розпечені стінки світять на 4,26 і 18,31 мкм і стають «Венерою» для клітин в усіх відсіках: висвічуються всі 20 т (~400 Гт ТНТ). Корабель вибухнув би до виходу на орбіту й скидання відсіків, а скинутий відсік із пробоїною — така сама бомба біля корми. У мережі: ні.

Д53. Сонце — найяскравіша «Венера», а магнітний етап то обов’язковий, то ні. Тяга клітини за книжкою йде за яскравістю ІЧ CO₂, а Сонце на 4,26 мкм яскравіше за Венеру в ~4·10¹¹ раз — клітина полетить у Сонце. Магнітний старт то обов’язковий, то в дослідах Грейса і в спін-драйві не потрібен. Голодну клітину світло тисне в ~3 рази сильніше за тяжіння (видуває, як пил), ситій для зависання потрібно ~1,4 Вт при надходженні ~5 мВт — увесь запас за ~2 тижні. «Hang out on the surface» неможливо ні тій, ні іншій. Єдина несуперечлива схема — стадії (зарядка → старт за полем → пошук CO₂ → поділ → політ до яскравого): клітини «Арклайта» спіймано на стадії пошуку, тому досліди без магніту працюють, але паливо з ферм зібране на стадії зарядки і без поля не ввімкнулося б ні в спін-драйві, ні в пробитому баку біля Адріана. Якщо ж перехід можливий без поля, магніт Ределла не потрібен, і клітина біля Сонця одразу бачить його ІЧ — знову політ у Сонце. У мережі: частково.

Д54. Скинуті ланки летять у промінь. Звільнена ланка ланцюга падає проти тяги, тобто в промінь. Кожна з ~200 тис. ланок повертає на корму ~10¹² Вт — як ~25 кг тротилу біля сопел. Це Д43, повторена 200 тис. разів. У мережі: ні.

Д55. Арифметика Грейса: «less than 1 Pascal» (с. 451). 3,5% від 0,02 атм — це ~71 Па, а не «менше 1 Па». Помилка в 70 раз. «Сто доз» тоді важать ~21 кг на сім баків — більше за весь балон (10 кг). У мережі: ні.

Д56. Склад повітря «Аве Марії» не сходиться (с. 122, 295, 394, 479–481, 486). Відсік — 0,33 атм, з них кисню 0,2 атм, залишок ~0,13 атм не названо, а азот на борту «лише завдяки ДюБуа». Якщо залишок — азот, повітря корабля само вбило б таумебу-82,5 у 80 раз понад межу. Якщо 0,33 атм — чистий кисень, як на Apollo, хибна фраза «one-fifth atmosphere» (с. 295) і не обговорено пожежу поруч із пальником і гарячим аміаком; якщо решта — азот, як на Skylab, балон ДюБуа не потрібен, а слайди «in sealed bins full of normal air» (с. 486) стерильні без досліду. У мережі: так.

Д57. Ксеноніт: обробка суперечить сама собі (с. 161, 275, 325, 370–371, 474, 486). Ксеноніт не беруть жодні інструменти, але земне свердло свердлить його зі сколом «як скло», і при цьому він «not brittle». Скол «як скло» — це і є крихкість. «None of our tools would be able to cut it» (с. 474) хибне й за книжкою: ксенонітова крихта від дриля (с. 370–371) на смоляній зв’язці ріже ксеноніт, як алмазний порошок ріже алмаз. Як самі ерідіанці роблять форми, допуски й отвори під кріплення, не сказано. У мережі: частково.

Д58. Роккі «не зміг» захистити пальне, хоча засоби були (с. 479–480, 494, 509). Азот у Роккі є в будь-яких кількостях, сталеві баки таумеба не проходить, відсіки дають години затримки. «All failed» без пояснення: захистити бодай 50–70 т на гальмування було чим. Після 4–5 тижнів розгону «Бліп-Ей» уже йшов на ~0,15–0,2 c курсом до Ерід (~50–65 років польоту за життя ерідіанців ~689 років), і біда була лише в прольоті повз ціль: резерв на гальмування — ~16–22% сухої маси, 2–7% від «millions of kilograms». Ховання в стінці таумебу від азоту не рятує: щоб їсти паливо, їй треба вийти в пасту. У мережі: ні.

Д59. Чим Роккі гріється 6+ тижнів без пального. Відсік Роккі при 210 °C у міжзоряній темряві втрачає мегавати, гріти його можна лише астрофагом. Без пального Роккі охолов би за години–добу. Текст стверджує і «пального немає», і «життєзабезпечення працює». Тепловтрати відсіку за 6 тижнів ≈2·10¹³ Дж — усього ≈0,2 г астрофага: якщо вціліли грами на обігрів, так само могли вціліти й тонни на гальмування. У мережі: ні.

Д60. Режим добору не міг вивести «ховання в ксеноніт». Добір ішов за сталого азоту. Таумеба, що сховалася в стінці, там голодує, не розмножується і в «чемпіони» не потрапляє. «Ховатися» і «витримувати азот» добір не міг закріпити одночасно, а прохід крізь ксеноніт — функція з нуля. Сховище до того ж послаблює тиск добору на стійкість — заради цього в Bt-культур навмисно залишають рефугіуми. Дві незалежні нові ознаки, як при комбінованій антибіотикотерапії, вимагають добутку ймовірностей і за ~20–30 раундів добору не з’являються. У мережі: так.

Д61. Чим таумеба платить за прохід 1 см ксеноніту. Прогризти канал 1 см у ксеноніті коштує ~0,02–0,14 Дж, а весь запас клітини — 10⁻⁶–10⁻⁵ Дж, їжі всередині стінки немає. Лишається одне з трьох: таумеба їсть ксеноніт, ксеноніт метастабільний, або епізоду бути не може. За густини ксеноніту 2–4 г/см³ канал 1 см — ≈2,4 мкг речовини, ~5000 мас клітини, і навіть 1 мм стінки коштує в 10²–10⁴ раз більше за її запас, тож дослід Грейса з дисками (прохід «за пару годин») теж не сходиться. Якщо ксеноніт віддає енергію при розпаді, він вибухівка, а не броня. У мережі: частково.

Д62. 22 млн кг таумеби з «millions of kilograms» астрофага (с. 493, 511). Біомаса не більша за з’їдену речовину, а в зарядженому пальному речовини 0,1–3%. З «мільйонів кілограмів» вийде ≲10⁵ кг таумеби, а не 22 млн. Та й без їжі вона гине за тиждень — у баках мертва маса. У мережі: ні.

Д63. Пошук «радаром» — «прилетів на планету, знайшов людину». Площина, повернута на 90°, покриває лише пів неба. Крок 5° при промені ~1° лишає ~80% напрямків неосвітленими, вікно дальностей — ~1 з 20 млн км. Шанс знайти Роккі — кілька відсотків, але він знаходиться. Розширити промінь, щоб закрити щілини, не можна: відбиття слабшає приблизно в 25 разів. На ~20 млн км працює звичайний радіозв’язок, і Грейс міг викликати Роккі по радіо, а Роккі — поставити маяк, про який Грейс сам думає (с. 497). У мережі: ні.

Д64. Щоденне стеження за спалахом Роккі неможливе без поправок, яких у книжці немає. Через місяць світло від Роккі йде ~3,4 доби, Доплер зсуває 25,984 мкм на ~33 мкм, а Петровоскоп налаштований на точну частоту. Щодня бачити спалах Роккі без поправок Грейс не міг. У мережі: ні.

Д65. «Менше 50 зір біля Тау Кита, у двох життя» — зорі за мільярди років перемішалися. Засів був мільярди років тому, а Тау Кита рухається зі швидкістю ~37 км/с — ~38 пк за мільйон років. Теперішнє сусідство випадкове, і «50 найближчих зір, у двох життя» про частоту життя нічого не каже. Тау Кита до того ж старша за Сонце, бідна на метали й обертається навколо центру Галактики іншою орбітою — 4 млрд років тому Сонце і 40 Ерідана не були її сусідами. У мережі: ні.

Д66. Цингу і бері-бері можна усунути запасом самого Грейса. У Грейса 3 місяці їжі та 40 місяців «коматозної» суміші з вітамінами. Як добавка до таумеби це покриває 15–30 років. Цинга і бері-бері не були неминучими. Роки монодієти — це ще й депресія («навіть лемури не живуть на самих бананах»), а запас земної їжі дозволяв урізноманітнити раціон. Цинга вбиває за місяці, волога бері-бері — за тижні–місяці, і дожити до епілогу без слідів цих вітамінів у таумебі Грейс не міг. При цьому від цинги досить ~10 мг вітаміну C на добу, від бері-бері ~1 мг B₁, тож запас, розтягнутий у 5–10 разів, покривав роки. У мережі: частково.

Д67. Цикл астрофага з ККД ≈100% порушує другий закон термодинаміки. Клітина бере теплове світло Сонця (≈5800 K), зберігає його в масі й віддає майже монохроматичним спрямованим променем. Межа такого циклу при 369 K ≈91,5%, отже ≈8,5% має йти в тепло, а відведення тепла в книжці немає. До того ж клітина 10 мкм при 96,4 °C може випромінити ≈0,33 мкВт, а біля фотосфери поглинає ≈5 мВт, у 15 тис. разів більше: тримати сталу температуру вона не може. У мережі: частково.

Д68. Клітина, менша за довжину хвилі, не може світити вузьким променем. Клітина ≈10 мкм менша за свою довжину хвилі 26 мкм і випромінює широко, як диполь: розбіжність понад 2 рад. Твердження «кожна клітина світить строго назад» хибне саме по собі, незалежно від того, чи видно промінь збоку (Д1). Вузький промінь дав би лише когерентний шар із ≥10¹² синхронних клітин, а цього в книжці немає. У мережі: частково.

Д69. Ситий астрофаг біля теплого відсіку: куди дівається тепло. За каноном навіть ситий, повністю заряджений астрофаг тримає 96 °C. Тепло відсіку Роккі (210 °C) іде в бак безупинно, а ситим клітинам нікуди його прийняти. Якщо в нейтрино — пальне саме себе дозаряджає (вічний двигун), якщо назовні — потрібен стік, якого немає. Доповнює Д28. У мережі: частково.

Д70. Клітина не може ні висіти біля Сонця, ні зарядитися там. Біля фотосфери клітина поглинає близько 6 мВт, а щоб висіти проти тяжіння Сонця, їй потрібно близько 40 мВт: утримання з’їдає більше, ніж надходить, і з його урахуванням клітина не заряджається ніколи. Навіть без цієї плати запас на розгін до 0,01 c (~450 Дж) набирається за ~20 год, до 0,1 c (~4,7 кДж) — за ~9 діб (з гальмуванням удвічі довше), повна маса-енергія сухої клітини — за ~87 діб, а запас на міжзоряний рейс на 0,9 c з гальмуванням — за ~4,3 року (на 0,92 c ~5,5 року). Накопичувати енергію клітина може лише у вільному падінні або на балістичних петлях, а скільки вона заряджається перед вильотом, книжка не каже (до Д53). У мережі: ні.

Д71. Загальмувати світлом перед Венерою клітина не встигає. Від Сонця до Венери близько 108 млн км, на 0,92 c це 6,5 хвилини. За власної тяги (~4 м/с² при 6 мВт) гальмівний шлях з 0,92 c — близько 3,7 світлового року, і клітина пролетить повз Венеру задовго до зупинки. За тієї самої тяги схема «пів шляху розгін, пів шляху гальмування» дає максимум ~660 км/с і переліт за ~3,8 доби; отже, 0,92 c не може бути швидкістю рейсу ні при гальмуванні об атмосферу (Д3, Д6), ні при гальмуванні світлом, яке до того ж подвоює запас енергії на рейс. У мережі: ні.

Д72. Гальмівне світло клітин спалило б Венеру. Якщо клітини гальмують світлом, а не об атмосферу, кожна світить уперед, просто в планету. За потоку ~4·10¹⁹ клітин/с (~2·10⁷ кг/с) гальмівна потужність 10²²–10²³ Вт, тоді як уся сонячна інсоляція Венери ~3·10¹⁷ Вт. Навіть мінімальна оцінка ~10²⁰ Вт при 0,01 c нагріла б атмосферу до 1000–4000 K, і вона почала б розлітатися: зміна способу гальмування катастрофи Д7 не знімає. У мережі: ні.

Д73. Клітина не може взяти випередження на Венеру. Кидок із вершини дуги триває ~7 хвилин, світло від Венери йде до клітини ще ~6 хвилин, і за цей час Венера зміщується на ≈28 000 км; наведення «на видиму точку» промахується на ~2,3 діаметра планети. Щоб влучити, клітина має знати кутову швидкість Венери (~3·10⁻⁷ рад/с) і розрахувати випередження з точністю ~12″ за власної кутової роздільності близько радіана, на тлі Сонця, яке яскравіше за Венеру в ~10¹⁴ раз. Лишається тільки безперервне самонаведення за кривою погоні, але воно вимагає весь час бачити ціль і впирається в ту саму дифракційну межу (Д20). У мережі: ні.

Д74. На 0,92 c клітина втрачає Венеру через Доплера. При 0,92 c усе попереду зсунуте в синій бік у ~4,9 раза: лінії CO₂ 4,26 і 18,31 мкм приходять на ≈0,87 і ≈3,74 мкм, а на «рідних» довжинах хвиль клітина бачить уже іншу частину спектра Венери (початково ~21 і 90 мкм). Свою швидкість зсередини вільного польоту не виміряти без спектрометрії чужих ліній, а аберація до того ж зміщує видимі напрямки. Виправляти курс у польоті клітина не може — лишається сліпий кидок, розрахований за ~20 фотонами. У мережі: ні.

Д75. Спін-драйв опромінює власний корабель: клітина має світити вперед у 10³–10⁵ раз сильніше, ніж назад. Некогерентний шар у кращому разі світить як ламбертівська поверхня: 25% енергії йде під кутом понад 60° до осі, близько 3% — майже вздовж корпусу, це ~4·10¹⁴ Вт на виступні конструкції при ~9·10¹⁵ Вт на старті, а якщо половина світла йде назад крізь прозору пластину — ~7·10¹⁵ Вт, близько 1,7 Мт ТНТ за секунду. Радіатори корабля (~10⁴ м² при 1500 K) розсіють ~3·10⁻⁷ потужності, золоте дзеркало поглинає ~0,5% на 26 мкм, тому назад клітина може віддавати не більше ~6·10⁻⁵ своєї потужності, а вікна перед клітинами неможливі (сапфір пропускає ІЧ лише до 5–6 мкм, алмазу потрібна частка поглинання ~10⁻¹²). Двигун працює, тільки якщо вузький промінь дає сама клітина, а вона цього не може (Д68); когерентний же шар — зброя: при соплі 1 м пляма на 1 а. о. ~4000 км і ~700 Вт/м². У мережі: частково.

Д76. Канонічний темп висвічування 4 с перегріває підкладку. Навіть у найкращій схемі (стрічка-моношар на алмазі, голодний сусід за ~10 мкм забирає тепло) при висвічуванні клітини за 400 с пляма під нею перегрівається приблизно на 100 K, а за канонічного темпу 4 с — приблизно на 10⁴ K. Отже, клітини треба розряджати в ~100 раз повільніше, ніж у книжці; тоді на кожному елементі одночасно мають світитися ~2,6·10⁹ клітин, і скануючим променем растр не намалювати — потрібна рухома проєкційна маска. Обмеження «4 с» книжка як слабке місце не обговорює (до Д40). У мережі: ні.

Д77. Пласка перегородка тунелю не тримає 28 атм. Перегородка в тунелі — «big, un-reinforced flat panel» завтовшки «half an inch». Пласка стінка радіусом ~0,75 м і товщиною ~1,3 см при перепаді 28 атм несе згинальні напруження ~7 ГПа — вище за будь-який відомий матеріал; навіть при ~11 атм (варіант Д44) це ~3 ГПа, рівень кевлару й вуглеволокна. Канонічні 29 атм роблять стінку неможливою навіть для «магічного» матеріалу (до Н56). У мережі: частково.

Д78. Загибель екіпажу «Бліп-Ей» від космічних променів несумісна з життям при 210 °C. При 210 °C ДНК ушкоджується теплом на порядки швидше, ніж радіацією, отже, в ерідіанців має бути найпотужніша репарація, а з нею й радіаційна стійкість: гіпертермофіл Thermococcus gammatolerans витримує ~30 кГр, дейнокок 5–15 кГр, людину вбивають 4–5 Гр. Галактичні промені без захисту дають ~0,3–0,7 Зв/рік — для людини це рак через роки, а не масова загибель клітин, і тим паче не смерть 22 з 23. Симптомів і строків у книжці майже немає («Everyone get sick. Then everyone die»), тож діагноз «променева хвороба» Грейс ставить без підстав (до Н90). У мережі: частково.

Д79. Куля ерідіанців в океані несумісна з циклом за стадіями. Ерідіанці розводять астрофаг у кулях в океані (с. 327): клітини заряджаються й діляться без магнітного старту і без польоту до зорі та до CO₂-цілі. Якщо стадії циклу необов’язкові, рейс до Сонця астрофагові взагалі не потрібен (Д27); якщо обов’язкові, куля не працює (до Д17, Д53). У мережі: частково.

Д80. Липка коробка біля Адріана не може зловити клітини. Біля Адріана проби беруть коробкою з липкою смолою, виставленою на 21 годину. Якщо на панелі ~0,1 м² осідає шар ~10⁹ клітин, ті, що прибувають на 0,92 c, несуть ≈3·10¹² Дж (~0,7 кт ТНТ), а ті, що відлітають, розігнавшись хоча б до 0,01 c, — ~10⁸ Дж. Неруйнівні клітини прошили б смолу й обшивку, а не прилипли (до Д21). У мережі: так.

Д81. Ланцюг 10 км не дістає до шару розмноження. При нахилі тяги 30°, кораблі ≈120 т і ланцюзі 2–10 т ланцюг відхилений від вертикалі на 82–88° і опускається всього на 0,3–1,4 км. Щоб ланцюг давав потрібний ≈1 МН опору при 100 м/с, густина повітря має бути ~0,5 кг/м³, інакше корабель просто розганяється вбік. Розвести ланцюг і промінь можна лише вантажем масою з корабель (тяга й потужність променя подвоюються) або окремим пробовідбірником (до Д46, Н124). У мережі: частково.

Д82. Астрофаг у шарі розмноження не може висіти: зависання коштує в 800 раз більше за приплив від зорі. Висіти на фотонній тязі коштує P = m·g·c: ≥9·10⁻⁵ Вт для сухої клітини 20 пг і 0,075 Вт для зарядженої 17 нг. Разом із тепловіддачею при 96,4 °C у газ при −51 °C це ≥1,5·10⁻⁴ Вт на клітину, у 800 раз більше, ніж вона отримує від Тау Кита (≈2·10⁻⁷ Вт); заряджена клітина витрачає ~0,42% маси на добу й може висіти ≈4,4 року. Щоб нагрів шару не перевищував зоряний, густина клітин має бути ≤0,02 см⁻³, а тоді таумеба натрапляє на здобич раз на місяці або роки (до Д25). У мережі: ні.

Д83. Таумебі нічим триматися в шарі: ні плавучості, ні стадії спокою. Таумеба важча за газ шару (0,02 атм, −51 °C) у ~2·10⁴ раз, і щоб утримати 1 нг, потрібна воднева бульбашка ≈0,3 мм — це вже не амеба. Схема «ділиться швидше, ніж падає, а висхідні потоки піднімають» не рятує: турбулентність розмазала б таумебу на кілометри за висотою, і майже весь час вона була б поза шаром у 200 м, де їжа, а в низхідних потоках падала б іще швидше. Усі моделі життя в хмарах (Сейган і Солпітер для Юпітера, Сігер та ін. для Венери) вимагають стадії спокою, а в таумеби її немає; висіти всередині скупчень астрофагів на їхніх двигунах вона теж не може, бо вбиває скупчення за секунди й сама глушить свій «ліфт» (до Н53). У мережі: ні.

Д84. Вихлоп Роккі спрямований повз Грейса. Через ~30 діб Грейс (1,5 g) іде на ≈0,13 c за ~340 а. о. від Тау Кита, Роккі (2,1 g) — на ≈0,18 c за ~460 а. о., курси розходяться на ~95°, а вихлоп Роккі спрямований під ~34° до променя зору Грейса. За вузького променя видно лише бічні пелюстки, ~10⁻¹⁹ Вт/м², а без поправки на час ходу світла похибка положення Роккі ~100 а. о. Або промінь широкий (і тоді слабшає «радар» Грейса, Д63), або щоденного стеження не було (до Д64). У мережі: ні.

Д85. Біля Сонця клітині доводиться висіти то проти світла, то проти тяжіння, а «точка рівноваги» — це не місце, а заряд. За книгою клітини «hang out on the surface of the sun gathering energy via heat». Але світло й тяжіння Сонця обидва слабшають як 1/r², тож їхнє співвідношення не залежить від висоти: рівноважної точки в просторі немає, є лише рівноважна маса клітини. Для клітини 10 мкм біля фотосфери (приплив ≈5 мВт) це ≈60 пг. Голодна клітина 20 пг легша: світло тисне на неї втричі сильніше за тяжіння, і вона мусить весь час штовхатися до Сонця, світячи вихлопом назовні. Приблизно за 2 тижні, набравши 60 пг, вона проходить рівновагу й далі мусить штовхатися вже від Сонця, світячи в нього. Сама рівновага байдужа: повертальної сили немає, і кожен поглинутий джоуль обважнює клітину й виводить її з рівноваги, тож утримання завжди коштує енергії — |m·g − F_світла|·c. Накопичувати енергію під час утримання клітина може лише до ≈120 пг (удвічі більше за рівноважну масу) — це ≈0,6% канонічного заряду 17 нг; далі утримання з’їдає весь приплив. За ~5 тижнів до цієї межі ≈30% поглинутого йде вихлопом назад у Сонце, а ≈16% — назовні, в лінії 25,984 мкм. За потьмяніння на 10% це ≈1,6% світності Сонця в одній лінії, у ~170 разів більше, ніж Сонце випромінює на всіх хвилях, довших за 20 мкм: у лінії Петрової світилася б уся зоря, а не дуга до Венери, і знайшли б її одразу. Сонячний вітер тут майже ні до чого (його напір біля корони ~1% від тиску світла). Орбіта теж не рятує: голодна клітина на орбіті не втримується зовсім, а в клітини, що важчає, орбіта стискається і разом із гальмуванням Пойнтінга — Робертсона (тижні біля Сонця) заводить її у фотосферу. Доповнює Д70 (там утримання проти тяжіння для водної клітини 0,55 нг) і Д53. У мережі: ні.

Д86. Як таумеба ловить астрофага в газі. У книзі таумеба — одноклітинний хижак-«амеба», а як вона знаходить і поглинає здобич у газі 0,02 атм за −51 °C, не сказано. Водні амеби мають несправжні ніжки й опору, інфузорії та джгутикові — війки та джгутики, але все це працює в рідині. У розрідженому газі (довжина вільного пробігу ≈1,7 мкм, порівнянна з клітиною) ні повзти, ні плисти, ні підганяти до себе здобич не можна: тяга війок там у сотню разів слабша, ніж у воді, і менша за вагу клітини, а астрофаг на власному двигуні рухливіший у тисячі разів. Лишається лотерея: таумеба падає зі швидкістю 1–4 см/с крізь астрофагів, що висять, і з’їдає тих, у кого врізалася. Так вона прочісує 0,001–0,05 см³ газу на годину, і щоб наїстися, потрібні десятки–тисячі клітин на см³ — стільки, що шар перегрівається (Д25, Д82). Хижак, що покладається на удачу, виглядав би інакше: розвинена ловильна поверхня, як щупальця гідри й актинії чи павутина павуків-повітроплавців. Липка сітка ниток ~1 мм збільшила б переріз у 10²–10³ разів і знизила б потрібну щільність здобичі майже до теплової межі шару, але книжкова таумеба — гола клітина. До того ж відкрита мембрана, без якої немає фагоцитозу, у сухому газі Адріана (CO₂, метан, аргон, води у складі немає) висихає за секунди, а за −51 °C цитоплазма водної клітини замерзає, і несправжнім ніжкам нічим рухатися; захисна оболонка, як у спор, унеможливила б поглинання здобичі. Як таумеба їсть, книга не пояснює (до Д25, Д83, Н53). У мережі: ні.

Натяжки

Н1. Спін-драйв: зв’язок клітин із кораблем. Імпульс фотонів отримує клітина. Як вона передає силу пластині і куди дівається тепло, книжка не пояснює. У мережі: ні.

Н2. Потужність і міцність спін-драйва. 1,5 g на 2,1 млн кг — це ~9 ПВт спрямованого світла. Сила на 1009 елементів посильна, але навіть мале поглинання в пластинах вимагає охолодження, якого немає. «Жукові» масою в кілька фунтів із променем ~1,8·10¹⁴ Вт (~42 кт ТНТ на секунду) відвести паразитне тепло ще важче, ніж кораблеві. Для корабля 1000 т при 1,5 g промінь — 4,4 ПВт, і вже частка поглинання 10⁻⁶ (4,4 ГВт) вимагає ~3000 км² ідеального радіатора при 400 K. Якби обов’язкові ~8,5% втрат циклу (Д67) виділялися на кораблі, це ~375 ТВт. У мережі: ні.

Н3. Виявлення лінії з Землі, особливо з Пулкова. На 25,984 мкм атмосфера і теплий телескоп дають величезний фон, потрібні суха високогірна площадка і спецприлад. Пулково на рівні моря під Петербургом — найгірше місце для відкриття. Слабкі джерела в середньому ІЧ виділяють, віднімаючи сусідню ділянку неба, але в широкої протяжної дуги в сусідній ділянці теж є її світіння, і віднімання фону з’їдає сам сигнал. У мережі: ні.

Н4. Сонячне засвічування. Вершина дуги в ~14° від Сонця — спостерігати можна лише вдень або в присмерку, на тлі засвітки. У мережі: ні.

Н5. Ксеноніт. Міцність, твердість, прозорість і виливок із двох рідин одночасно потребують невідомої хімії. Сам Вейр називає ксеноніт «magic stuff». Форми для ланок алюмінієві, а ксеноніт до алюмінію ерідіанці міцно клеять — як відливок відокремлюють від форми? Тепло тверднення при надтеплоізоляції ксеноніту з товстих відливків не відвести. Рухомих герметичних з’єднань із ксеноніту в книжці немає — лише нерухомі склеювання й жорсткі ланки ланцюга, а пружність, тріщиностійкість і густину матеріалу не задано. У мережі: так.

Н6. Розсіювання лінії Петрової на пилу. Видимість дуги тримається на розсіюванні світла пилом, але густина пилу, ефективність розсіювання на 26 мкм і яскравість дуги не пораховані. За початкового потьмяніння 0,01% і частки розсіяння до Землі 10⁻¹¹–10⁻⁹ яскравість дуги ~0,26–26 МЯн/ср, а фон зодіакального пилу на 25 мкм навіть за 90° від Сонця 16–81 МЯн/ср (COBE/DIRBE). Суворої заборони немає, але дуга в кращому разі порівнянна з фоном. У мережі: ні.

Н7. Міжзоряне середовище при γ ≈ 10. При γ ≈ 10 кожен протон зустрічного газу несе ~8,6 ГеВ. 1 мм пасти такий потік не зупинить без «магії» астрофага, а обшивка перед ним народжує вторинні нейтрони. При γ ≈ 10 і 1 атомі/см³ на ніс припадає ~400 кВт/м², близько 300 сонячних сталих, і як ніс відводить це тепло, не сказано. У мережі: так.

Н8. «Жуки» і міжзоряне середовище. У «Жуків» голова з камерами попереду, а захисту від зустрічного газу немає зовсім, хоча в «Аве Марії» є шар астрофага. У мережі: так.

Н9. Тросова центрифуга. Коливання в’язки на тросах майже не загасають і потребують активного демпфування, а в книжці все «робить комп’ютер». Ризики — резонанс, ривок, обрив. Поперечна мода троса близько 4 Гц, поздовжня близько 0,9 Гц (відчувається як пульсація ваги), гойдання відсіку і зв’язки — з періодом 10–20 с. Біг на тренажері, насоси й кроки, потрапивши у власну або подвоєну частоту, розгойдають систему до руйнування. У мережі: частково.

Н10. Виживаність у комі. У приматів-носіїв гена виживаність у комі 100%, а в польоті вижив 1 із 3. Книжка цього не обговорює. У мережі: так.

Н11. Зоряна навігація «Жуків» при 0,93 c. При 0,93 c аберація стискає небо в конус ~22°, а Доплер зсуває кольори. Звичайний зоряний датчик сузір’їв не впізнає, потрібен перерахунок каталогу, про який ні слова. Попереду за Доплера ×5,25 камера бачить те, що зорі випромінюють на 2,1–3,7 мкм (потрібен ІЧ-каталог), позаду за ×0,19 — ділянку 76–133 нм, де зорі майже не світять, і неспотворені кольори видно лише на кільці ~47° від курсу. Передня камера гине під зустрічним газом (Д12), тож лишається тільки бічний огляд, і це не обговорюється. У мережі: ні.

Н12. Поводження з речовиною при 96,415 °C. Паста тримає 96 °C з «нескінченною теплоємністю», охолодити її не можна. Корпус із таким шаром треба ізолювати від екіпажу, і будь-які низькотемпературні операції з пальним неможливі. У мережі: ні.

Н13. Астрофаг як нагрівач і радіатор. Як нагрівач або холодильник астрофаг застосовують лише точково. При 9·10¹⁶ Дж на кілограм це дивна скромність. У мережі: ні.

Н14. Ферми в Сахарі й обігрів Землі астрофагом. Чверть Сахари під склом — це 6–23 Гт скла при світовому випуску ~0,1 Гт/рік. Гріти Землю астрофагом із Венери (~4300 т/рік на 10%) ніхто не пропонує. Крім скла потрібно ~2·10¹² статичних магнітів та ІЧ-фільтрів, а сам монтаж 2·10¹² панелей забрав би ~1,5 року навіть за 10 млн робітників по панелі на хвилину. Строку побудови ферм книжка не називає. У мережі: частково.

Н15. Експлуатація ферм у Сахарі. Пил, ремонт і збір врожаю на 2 млн км² — це 1–2 млрд роботів-чистильників, 10¹⁰ замін панелей на рік і мільйони людей. У книжці ферма «регулярно приносила обіцяне». 1–3 млн фахівців (5–30 млн вручну) готувати довше за весь проєкт, і забирати їх довелося б зі скляної промисловості, електроніки й логістики, які роблять самі панелі. Додайте 10 держав Сахари, табори на мільйони, менінгітний пояс і повстанців. Мити панелі водою не можна: при ~0,2 л/м² це ~12 км³ на рік, близько сьомої частини стоку Нілу, а пил з’їдає 0,3–1% світла на добу й вимагає чищення раз на 1–2 тижні. Заміна ~10¹⁰ панелей на рік з’їдає майже весь світовий випуск листового скла, а пісок іще й шліфує скло, знижуючи прозорість на відсотки на рік. У мережі: ні.

Н16. Проґавлена «астрофагова економіка». Потік біля Венери — ~2,5 млн т астрофага на добу, пальне «Аве Марії» пролітає за 1–2 хвилини. Популяція на 0,1% світності Сонця дала б у 20 млрд раз більше за світову енергетику. Її знищують, не розглянувши. За каноном астрофаг поглинає будь-яке випромінювання й частинки, не нагріваючись вище 96 °C, — готова броня і багаторазовий накопичувач для імпульсних ядерних джерел. Агент спершу відкинув ідею, потім визнав помилку. Гетч мимохідь каже «breeding the stuff on the moon or something», але ідею ніхто не підхоплює й не оцінює. У мережі: частково.

Н17. Плато 10 % і стійкість таумеби. Однакові 10% у всіх зір — підгонка. Таумеба біля Венери без стадії спокою, запасного корму або повторних підсадок дасть «бум-крах», а не перемогу назавжди. Нестачею CO₂ плато не пояснити: на Венері ~4,8·10²⁰ кг CO₂, а популяції на 10% світності потрібно порядку 10¹⁵ кг. Потрібен механізм, що сильніше б’є по щільній популяції й масштабується зі світністю зорі, а його немає. У мережі: ні.

Н18. Ядерна фізика ерідіанців. Незнання радіації суперечить роботі ерідіанців у радіаційних поясах. Незнання ядра неправдоподібне для хіміків: атомна маса заліза 56 при заряді 26 одразу вказує на нейтрони. Без радіогенного тепла не сходиться геологія надр, без термоядерного синтезу — енергія власної зорі, а розрахунок тяги астрофагових двигунів прямо впирається в E = mc². Радіоактивність на Землі відкрили хімією, електроскопом і калориметрією, без зору. У мережі: так.

Н19. Космічний ліфт Ерід без ракетної передісторії. Синхронна орбіта Ерід — ~17 300 км над поверхнею, Δv ~19 км/с. Ліфт без ракетної програми не збудувати, а її в книжці немає. У мережі: ні.

Н20. Ерідіанці: сплюснутість, календар, «не було потреби» і джерело астрофага. З вершини ліфта до другої космічної — лише ~4,4 км/с. «Не було потреби» літати далі за орбіту слабко, а як ерідіанці помітили хворобу зорі, не показано. Як ерідіанці помітили потьмяніння (клімат відгукується за десятиліття, одразу видно лише з орбіти) і пов’язали його з астрофагом — не показано. Обертання без світла помічають лише за добовими коливаннями тиску й припливами, рік із поверхні майже не видно, отже, точну астрономію ерідіанці отримали лише з орбіти — і тоді незнання радіації ще дивніше. Зоря (≈15,7 кВт/м²) дає майже всі 210 °C поверхні, і втрата 10% знижує рівноважну температуру на 11–13 K: із поверхні це тренд за десятиліття, з орбіти — одразу. У мережі: ні.

Н21. Ерідіанці: «космос порожній», планети й електромагнітне випромінювання. Роккі вважає космос «порожнім», хоча ерідіанці працюють у радіаційних поясах. Спектроскопію і лінію Петрової вони знають, не розуміючи випромінювання, і все це обробляють без комп’ютера. Ерідіанці знають, що крізь «порожнечу» до Терції летить астрофаг, вивчають свою сильну магнітосферу і знають склад атмосфери Терції, що без спектроскопії неможливо. Точність астрометрії Роккі (~10⁻⁵ для маси й орбіти Адріана) вимагає телескопічних детекторів, а якими приладами користується сліпий вид, не сказано. У мережі: так.

Н22. Марс ігнорується. Сигнал CO₂ від Марса слабший за Венерин у ~60 раз, але за хаотичного пошуку частина клітин усе одно йшла б до Марса. Книжка Марс просто не помічає. Стовп CO₂ над 1 м²: Венера ~10⁶ кг, Марс ~160, Терція до ~400, а Терція з тиском <1% земного — робоча планета розмноження, тож «Марс надто холодний і розріджений» не аргумент. У мережі: ні.

Н23. Хронологія епілогу (умовно). Світло відновленого Сонця дійшло б до Ерід не раніше ніж за ~29 років після старту «Жуків», а епілог настає на 1–3 роки раніше. У мережі: ні.

Н24. Експонента потьмяніння і «найраніша стадія» (2.1). При чистій експоненті на момент виявлення втрата вже ~0,27%, утричі більше за сонячний цикл. Це не «найраніша стадія». У мережі: ні.

Н25. Ранні погодні аномалії (2.1). Смерчі й заморозки при −1…−2% правдоподібні, сніг у В’єтнамі — перебір. Масштаб загрози при −10% книжка передає вірно. Оцінку «сніг у В’єтнамі — перебір» слід зняти: сезон ураганів у книжці скорочується, що узгоджується з охолодженням, а охолодження опускає снігову межу й робить регіональні снігопади можливими. У мережі: ні.

Н26. Метан з Антарктиди (2.1). Для компенсації потрібно 400–1400 Гт метану, а в льоді, що дає +1 см моря, — ~180 т. Вибух на 50 м дає викид ґрунту й опади, «minimal radiation» хибне, а 20% енергії бомб — нейтрони. У 245 (за оригіналом 241) зарядів на 50 м — викид ґрунту і радіоактивна хмара (під землею потрібно ~560 м для 100 кт), 20% енергії нейтронами 14 МеВ; лід охолодить океан на ~0,0002 K, а не на градус. Підльодовиковий вуглець лежить не в льоду, а в осадах під льодовиком (сотні Гт) і виходить за століття, а не за місяць, а плавучий шельфовий лід, розтанувши, рівень моря майже не підіймає. Газогідрати на дні осмисленіші, але їхній метан здебільшого розчиниться й окислиться у воді. У мережі: так.

Н27. Епілог і клімат (2.1). Світність повертається за рік, а клімат — за десятиліття, океан і льодовики — за століття. Епілог про це мовчить. Повернення світності з 90% до 100% додає ~24 Вт/м², а випущений парниковий газ залишається (надлишок метану спадає з характерним часом ~12 років), і після «лікування» Сонця Земля отримує другу катастрофу — перегрів. Згортання заходів треба узгоджувати з відновленням Сонця, а книжка цього не помічає. У мережі: ні.

Н28. Непомічене потьмяніння сусідніх зір. Сіріус і α Центавра — фотометричні стандарти (Hipparcos, Gaia, TESS). Потьмяніння на 10% помітили б одразу, а ланцюжок зараження за кілька років аматорських даних не відновити. У мережі: ні.

Н30. Збіг у часі. Дві цивілізації біля сусідніх зір виходять до міжзоряних польотів в одне десятиліття. За історії життя в мільярди років імовірність ~10⁻⁷, пояснення немає. У мережі: так.

Н31. Біохімія та енергетика ерідіанців. ДНК при 210 °C руйнується (рекорд земного життя ~122 °C). Високоенергетичний вид на вершині темного харчового ланцюга не обґрунтовано. У мережі: ні.

Н32. Сцена з ланцюгом біля Адріана. Ланцюг 10 км із 200 тис. ланок відлито вручну, хоча в ерідіанців є ксенонітовий трос для ліфта, а бурові штанги або трос економніші. Плюс фотонна тяга в атмосфері дає осередок масштабу ядерного вибуху. У фотонного вихлопу кожен 1 МН тяги — ~300 ТВт випромінювання, поглиненого в атмосфері: безперервно підживлювана вогняна куля з ударними хвилями і рентгеном просто в шарі, звідки беруть живу пробу. У мережі: ні.

Н33. Акустика перегородки і пасивний сонар. Звук крізь ксенонітову перегородку проходить дві межі з величезним перепадом імпедансів, але Грейс чує Роккі. Пасивний сонар, що розрізняє пальці за алюмінієм, потребує мегагерцових частот. Згинальна жорсткість зростає як куб товщини, і міцна жорстко закріплена плита на 28 атм погано працює як широкосмугова мембрана: звук має бути гучним уже на людському боці. Стінка, що коливається, за випадкового звукового фону руйнує просторову структуру звуку, а для дрібних деталей потрібні частоти ~100 кГц–1 МГц (довжина хвилі 3,4–0,34 мм), яких у звичайному фоні немає. У мережі: так.

Н34. Фізіологія ерідіанців. Ртутна кров не переносить водорозчинні речовини без оболонок, а внутрішній цикл O₂↔CO₂ сам енергії не дає. Ріст усередині панцира не описано. Темрява на дні атмосфери не виключає зору (глибоководні риби з очима і біолюмінесценцією), а в мережі вказують, що на Ерід світла ~7× від земного. У мережі: частково.

Н35. Знання, записи і суспільство ерідіанців. Писемність, архіви і специфікації інженерної цивілізації не показано. Пам’ять одного Роккі їх не замінює. У мережі: частково.

Н36. Незнання СТВ у будівників релятивістського корабля. Електродинаміка Максвелла веде до Лоренца, а випробування навколосвітлового двигуна одразу показали б розбіжності. Будівники релятивістського корабля без СТВ неправдоподібні. У мережі: частково.

Н37. Політика і проєкт місії. Стратт отримує абсолютну міжнародну владу без опору держав. Єдиного фахівця відправляють силою, резервних місій і другої цілі немає. Локкен забирають фразою «You just got drafted» без згоди ЄКА, Леклерк працює під тиском, а людей, які «very annoyed with each other», саджають в одну групу. Надійність команди тримається на одній Стратт — «швейцарський годинник з однією шестернею». У мережі: так.

Н38. Енергетика біосфери Ерід. Поверхня Ерід «суцільно темна», але в біосферу «надходить неймовірна кількість енергії». Геотермальний потік у 10⁴ раз менший за зоряний, а тепло гарячого океану — не їжа. У мережі: частково.

Н39. Тау Кита — очевидний підозрюваний у джерелі. Тау Кита — в центрі зараженого скупчення, поряд із місцем, де губиться слід, і без симптомів. Це класичний природний резервуар, але на Землі цієї гіпотези ніхто не висловив. Із зір ланцюжка ближче за 8 св. років (межа дальності за книжкою) до Тау Кита лише ε Ерідана (5,5 св. року), і слід обривається якраз на тій єдиній зорі, яку Тау Кита може заразити напряму; 40 Ерідана, найімовірніше, заразила ε Ерідана (6,3 св. року). У мережі: частково.

Н39а. Тау Кита могла давно сидіти на плато 10%. Тау Кита могла потьмяніти на 10% задовго до початку фотометрії і відтоді стояти на плато. Розрізнити це із Землі важко, і ніхто не пробував. У мережі: ні.

Н40. Земля не ставить наукового питання про ціль місії. Альтернативи «не заражена / стримується / давно на плато» не обговорюються і не перевіряються спостереженнями, які незрівнянно дешевші за корабель. Рішення — один корабель без повернення до неперевіреної цілі. Що Земля зробить із відповіддю, не продумано: «Жуки» везуть лише дані (5 ТБ), без зразків, і Грейс сам гадає, чи не «кинути астрофаг у Тау Кита». Середню густину газу на трасі найдешевше було виміряти з Землі за лініями поглинання в спектрі Тау Кита, але й цього не зроблено. У мережі: ні.

Н41. Сахарський проєкт нездійсненний за сукупністю ресурсів. Номер був зарезервований під підсумковий запис і так і не заповнений. Скла потрібно 6–23 Гт (сотні років світового виробництва), плюс 1–2 млрд роботів, 10–35 млн персоналу (100–300 млн при ручній роботі), 1–30 млн фахівців. Пальне накопичується 4,7 року за нормою книжки, ~9 років при реальному сонці, 40–70 років з межею Карно і 1000–1800 років при масі пального, виправленій за Д4. Зводить Д9, Н14, Н15, Н77, Н85. У мережі: частково.

Н42. Доба Ерід 5,1 год за орбіти 0,2 а. о. — припливи мали загальмувати обертання. На 0,2 а. о. припливи гальмують Ерід у ~30 раз швидше за Меркурій. Очікувався б приливне захоплення або резонанс, а не доба в 5,1 год. Штучно таку добу теж не пояснити: розкручування планети вимагає ≈1,6·10³² Дж. У мережі: ні.

Н43. Аміачна атмосфера Ерід: джерело і стійкість — «заведена пружина». Аміак — «заведена пружина»: ультрафіолет зруйнував би 29 атм за 10⁴–10⁶ років. Потрібне джерело, що його поповнює, а в книжці його немає. Окиснення 4NH₃ + 3O₂ → 2N₂ + 6H₂O дає ~330 кДж на моль, і киснева біосфера самих ерідіанців з’їла б таку атмосферу, як під час Великої кисневої події. Поповнювати потрібно ~3·10¹⁴–3·10¹⁶ кг/рік, це 10¹⁴–10¹⁶ Вт — до снаги промисловій астрофаговій цивілізації, але не виду без транзистора. У мережі: ні.

Н45. Форма лінії Петрової: гострий кут на вершині. Поворот дуги на ~109° на 0,92 c потребує зупинки на вершині і відношення мас ~576. Плавний підйом із кидком не пояснює, чому видно всю дугу. У мережі: ні.

Н46. Лабораторні досліди Грейса і тепловий фон. У «темній» шафі стінки при 20 °C самі світять на 4,26 і 18,31 мкм яскравіше за Венеру, а скло лампи непрозоре далі ~5 мкм. Досліди Грейса показують не те, що він із них виводить. Світла лабораторія і темна шафа різняться лише видимим світлом, на яке клітини, за тими самими дослідами, не реагують, а в ІЧ обстановка однакова. Виправданням могла б бути хіба що галогенна лампа освітлювача мікроскопа (кварц пропускає до ~4 мкм), але в книжці її немає. У мережі: ні.

Н47. Зворотний шлях до Сонця. Після поділу до Сонця летять обидві клітини, потік назад удвічі більший за прямий. Лінія Петрової мала б бути «трикутником» Сонце–Венера–Сонце, а в книжці одна дуга. Дешеве повернення падінням (погасити ≈35 км/с біля Венери і ≈620 км/с біля фотосфери, у 400–7000 раз дешевше за зворотний розгін) зняло б дірку, але книжка його закриває: ISRO вимірює 0,92 c у клітин, що летять від Венери (с. 87). У мережі: ні.

Н48. Інші організми в лінії Петрової біля Адріана. До орбіти Адріана можуть долетіти лише організми з власним двигуном (нові фотонні ракети) або «пасажири» на астрофазі. Як туди потрапляють бактерії й амеби, не сказано. У мережі: ні.

Н49. Шар розмноження біля Адріана завтовшки <200 м. Шкала висот там ~3 км, і на 200 м тиск CO₂ змінюється на 5–8%. Шар тонший за 200 м самим тиском не задати, потрібна різка межа, якої немає. Клітини, що відлітають до зорі, б’ють вихлопом униз, а світло 26 мкм щільна CO₂-атмосфера поглинає, тож чому «ІЧ-хмари» видно згори, незрозуміло. Плямистість же означає, що розмноження залежить від місцевих умов, а не лише від тиску CO₂. У мережі: ні.

Н50. Смуги «як у Юпітера» і обертання Адріана. Багато зональних смуг «як у Юпітера» — ознака швидкого обертання, а припливи на 0,54 а. о. мали обертання загальмувати. Смуги і припливи несумісні. У мережі: ні.

Н51. Баланс потоків 1:1 і смертність. Рівно 1:1 між прильотом і відльотом означає, що астрофаг у дорозі безсмертний. Але книжка сама каже, що він гине. У мережі: ні.

Н52. Азот як отрута. N₂ — найінертніша форма азоту, а активний аміак таумебі нешкідливий. Механізм токсичності протилежний хімії, і при ~70 Па загибель «за секунди» не пояснена. У мережі: частково.

Н53. Як таумеба тримається в шарі розмноження. Таумеба осідає на 1–4 см/с і проходить шар 200 м за 1,5–6 год, плавучості в неї немає. Як вона тримається в шарі і як приживеться біля Венери, не пояснено. У мережі: ні.

Н54. «План Б» на Землі не обговорюється. Швидкий добір (23 покоління таумеби), необмежений астрофаг і керування ним на фермах є, але паралельної земної роботи над власним хижаком немає. У мережі: ні.

Н55. Міжзоряне «спороутворення» невигідне для самого астрофага. Клітина, що полетіла до іншої зорі, випадає з популяції. Добір прибрав би таку стратегію за кілька поколінь, а книжка тримається на груповому доборі («It spores!»). У мережі: ні.

Н56. Плаский корпус за вільної форми виливка. Роккі відливає ксеноніт будь-якої форми, але корабель в ерідіанців із плоских граней. Плоска плита 5 м при 29 атм у 64 рази важча за сферу — це зайві ~2600 т пального. У мережі: ні.

Н57. «Ерідіанці не винайшли скафандра». Скафандр потрібен не для огляду, а для тиску й температури — у ліфті й у розріджених шарах. Довід «немає сенсорного вводу» повз ціль. У мережі: ні.

Н58. Ксеноніт не відправлено на Землю. Ксеноніт Роккі віддав, але весь лишився на «Аве Марії». У «Жуки» не поклали навіть кількох грамів зразка. У мережі: ні.

Н59. Чому Роккі 46 років чекає біля Тау Кита. Чекати 46 років без пробовідбірника марно. Можна було повернутися додому й прислати другу експедицію, а строк Ерід «≥72 роки» без точки відліку. Повна тяга «Бліп-Ей», зібрана в промінь ~1°, у вузькій смузі лінії Петрової була б на порядки яскравішою за зорю, а ерідіанці за цією лінією й так стежать. Сигнал «живі, пробовідбірник втрачено» дійшов би до Ерід приблизно за 10 років, і друга експедиція стартувала б на десятиліття раніше. У мережі: ні.

Н60. Міжзоряний зв’язок світлом Петрової. Грейс сам думає про зв’язок спалахами лінії Петрової, а в епілозі вважає його неможливим. Маяк коштував би кілограми астрофага на добу, зв’язок Земля–корабель теж не продуманий. Передавач 1 ТВт (~1 кг астрофага на добу) дає на приймачі розміром із JWST ~1 біт/с, повна потужність «Аве Марії» — 10⁴–10⁵ біт/с, і приймач на Землі є (MIRI працює до 28 мкм). Ланцюжок з N ретрансляторів підіймає потік на ділянці в N² раз, тож межа тут не фізика, а затримка в 32 роки. У мережі: частково.

Н61. «Кілька тисяч слів за кілька годин». 3000 слів за ~5 годин — одне слово кожні 6 секунд за ручного введення частот і проблеми «ґавагай». Правдоподібно — сотні слів за перший день. У мережі: так.

Н62. Наука Землі для Ерід на одному ноутбуці. Вся Вікіпедія на одному ноутбуці — це ~45–50 років читання через електроніку, яка живе 10–20 років. Єдина точка відмови там, де можна було віддати кілька машин. У мережі: ні.

Н63. Вікіпедія як «науковий» подарунок. Вікіпедія — не наука, а третинне джерело з помилками і пропагандою. Вона дає ерідіанцям історію воєн, логіку «темного лісу» і знання про Землю. Рішення ухвалив один Грейс. Корабель на астрофазі на ~0,9 c сам собою релятивістський снаряд, а ерідіанці дізнаються й історію воєн, і що в людей є астрофаг, і положення Землі: «темний ліс» працює в обидва боки. З Вікіпедії ерідіанці перевірять дослідом фізику й хімію, але не історію й політику. У мережі: ні.

Н64. Вік Грейса (3.1). За строками книжки Грейсові при старті ~29 років, при вербуванні 23–26. Устигнути PhD, скандальну статтю, відхід із науки і вчительську кар’єру він не міг — розбіжність 5–10 років. У мережі: ні.

Н65. Майстер на всі руки. Біолог-вчитель сам робить релятивістські розрахунки, виходи в космос, програмування, хімію і ремонт. Обсяг роботи не під силу одній людині. Як астрофаг зберігає енергію, до чого тут нейтрино і як влаштований фототаксис, до кінця книжки не з’ясовано: робота «молекулярного біолога» — здебільшого фізика, а астрофаг лишається чорною скринькою. У мережі: так.

Н66. Немає запасного брифінгу на випадок амнезії. Стратт стирає Грейсові пам’ять, а план тримається на тому, що місію поясніть Яо й Ілюхіна. Навіть відеозапису «ти — Грейс, ось завдання» на борту немає. Процедури корабля (шлюз, центрифуга, спін-драйв, вихід назовні) зберігаються як пам’ять про події, а не як моторні навички, і препарат їх стирає: перша ж помилка може стати останньою. У мережі: так.

Н67. Добір Грейса суперечить добору екіпажу. Конфліктного «боягуза», відправленого силою і того, хто ненавидить керівника, саджають в екіпаж із трьох на роки автономної роботи. Це ризик саботажу й самогубства, а ставка Стратт спрацьовує лише з волі автора. У мережі: так.

Н68. Кров Роккі ніхто не аналізував. У Грейса повна лабораторія і зразки сріблястої крові Роккі, але він їх не аналізує. «Ртуть» — лише слово Роккі, а ртутна кров погано працює фізично. Клітини в ртуті спливають із силою ~12 власних ваг (при 2 g ~25), ртуть розчиняє алюміній, цинк, олово, золото й срібло, а її об’ємна теплоємність удвічі нижча, ніж у води, — поганий теплоносій для парових м’язів. У мережі: ні.

Н69. Швидкі точні рухи на теплових м’язах. Парові м’язи інерційні, а Роккі водночас говорить і збирає тонку механіку. Це можливо лише за дуже дрібної судинної мережі, про яку нічого немає. У мережі: ні.

Н70. «Пороховий склад» на Байконурі. 1 мг астрофага — ~21 т тротилу, видима крупинка, її легко відрізнити від невидимого нанограма. Склад видає такі заряди без маркування, а «no debris» потребує в ~100 раз більше енергії. У мережі: ні.

Н71. Розслідування веде зацікавлена особа. Вибух прибирає основного й запасного вченого і звільняє місце кандидатці Стратт. Розслідування за дві доби веде вона сама, без Грейса і незалежної перевірки. У мережі: ні.

Н72. Влада закінчується в момент старту. Надзвичайна влада Стратт закінчується зі стартом, а пік кризи — після: голод, ферми, прийом «Жуків». Наступника не названо. У мережі: ні.

Н73. Спільний корінь прогалин: влада без противаги. Усі непідняті альтернативи — Венера, план Б, зв’язок, другий корабель — наслідок одного: рішення ухвалює одна людина без наукової ради і незалежної експертизи. Кризові проєкти ведуть кілька шляхів одночасно (Мангеттенський ішов і через уран, і через плутоній, під наглядом наукових комітетів), а в Стратт одна ставка. Єдина противага — суд після старту, коли всі незворотні рішення вже ухвалено. У мережі: частково.

Н74. Основний і дублюючий науковець в одній кімнаті під час небезпечного досліду. Основний науковець і його дублер разом ставлять небезпечний дослід і гинуть одним вибухом, а бортінженерка про випробування не знала. Дублер існує саме для того, щоб так не сталося. Науковці такого рівня керують групами постдоків і ставлять завдання випробувальній службі, а не проводять руйнівний дослід особисто. Їхня загибель потрібна лише для того, щоб звільнити місце Грейсові. ДюБуа і Шапіро — відкрита пара (с. 307–309): навіть без вибуху втрата одного виводить з ладу другого, а Стратт, яка боялася змішаних екіпажів (с. 289), таку пару допустила. У мережі: так.

Н75. Медслужба без розслідування смертей. Тіла товаришів роками лежать поруч із Грейсом, але ні він, ні медстанція не з’ясовують причину і час смерті. А від цього залежить його рішення знову лягти в кому. Тіла Грейс викидає в перші години, хоча зразки тканин можна було взяти за пів години, а від причини смерті залежить, чи переживе він кому на зворотному шляху (с. 471). У мережі: ні.

Н76. Один корабель і троє на борту — архітектура без резерву. Троє без лікаря і без дублювання спеціальностей на чотири роки автономної роботи, і один корабель. Два–три кораблі підняли б шанс успіху з 30–50% до 51–88%. Другий корабель у книжці не обговорюється жодного разу. Розвідники й ретранслятори на базі «Жука» (~0,01% пального), запущені за роки до корабля, перевірили б ціль і трасу. Наземний дублер корабля є в будь-якої серйозної місії. Зайва людина — 1,5–3 т сухої маси, 30–60 т астрофага, двоє зайвих — 3–6% палива, а за смертності в комі 2 з 3 хоча б один виживає з імовірністю ~70% при трьох і ~91% при шести. Дані додому везуть чотири «Жуки» — резерв там, де він дешевий, і жодного там, де відмова означає кінець місії. У мережі: частково.

Н77. Профіль місії: пальне накопичують на Землі замість Венери. Збір біля Венери дав би пальне за місяці, орбітальні ферми потребують у 15–20 раз меншої площі. Сахара — найгірший із варіантів, і саме її обирають. Танкер, що заправляється вловом у шарі розмноження, витрачає на рейс Земля—Венера—Земля ~0,4% маси й дні, а «Арклайт» уже показав збір менш ніж за рік (с. 36–37): якщо паливо добувається за місяці, відпадає й аргумент проти другого корабля (Н76). Орбітальна ферма на ~0,4 а. о. обходиться в ~10¹¹ м² плівки і ~1 млн т вантажу замість скла. У мережі: частково.

Н78. Заправлений корабель на низькій орбіті, що згасає. Заправлений корабель — ~2·10²³ Дж, порядок удару Чиксулуба. Він стоїть на низькій орбіті, що згасає, над населеною сушею, хоча підняти орбіту власними спін-драйвами можна за хвилини. Орбіта з нахилом 51,6° проходить над більшою частиною населеного суходолу, запас висоти близько трьох тижнів (с. 420), поруч стикуються «Союзи». Сама Стратт після Байконура каже: «We just don’t have the procedures or experience to manage Astrophage safely». У мережі: ні.

Н79. Астрофагову ракету-носій не вигадано. Теплова ракета на астрофазі виводила б вантаж одним ступенем на ~0,4 мг астрофага за тонну. Натомість — 16 звичайних пусків. Теплова ракета на астрофазі при vₑ = 10–20 км/с виходить на орбіту одним ступенем із відношенням мас 1,6–2,6 проти ~8,5 у хімічних, а аргумент «біля Землі небезпечно» не працює, коли на низькій орбіті висить заправлений корабель (Н78). Ліфт на реактивних підвісах упирається не в енергію, а в робоче тіло (84 000–420 т на добу), а робочі варіанти — космічний фонтан або петля Лофстрома — у книжці не розглядаються. У мережі: ні.

Н80. Першовідкривача не залучили. Лінію, проєкт і прилад названо ім’ям Петрової, але її немає ні в Taskforce, ні в проєкті. Єдину людину з даними до потьмяніння не покликали. У мережі: ні.

Н81. Старт із низької орбіти: вихлоп по Землі. Розгін по прямій із низької орбіти кладе ~8·10¹⁹ Дж вихлопу (~20 Гт тротилу) на Землю. Безпечну траєкторію відльоту в книжці не обговорено. У мережі: ні.

Н82. Спін-драйв: один варіант без опрацювання альтернатив. Спін-драйв — одна конструкція, одне випробування на 1/1000 потужності завдовжки 100 мкс. Ні порівняння варіантів, ні ресурсних випробувань. У мережі: ні.

Н83. Випробування «Жука» на НОО і роздавання міліграмів. Випробування «Pete» на низькій орбіті — промінь ~40 кт тротилу на секунду над Землею. Міліграми астрофага (по ~21 т тротилу) роздають без протоколу. Якщо «Pete» стартував із повною заправкою (125 кг — близько 2,7 Гт ТНТ), аварія носія дала б катастрофу масштабу Н78, а «a whole SpaceX launch» подано як рутину. У мережі: ні.

Н84. Цикл розмноження в блекпанелі жене клітини на холодний бік. Заряджатися клітина може лише біля фольги вище 96 °C, а ділитися йде до холодного скла (~50–80 °C). Фольга при цьому сама світить на 4,26 мкм яскравіше за фільтр: або фільтр марний, або суперечність із Н46. Нагрітий вище 100 °C CO₂ під склом сам світить у смугах 4,3 і 15 мкм, і чому клітини не сприймають це як сигнал міграції, книжка не пояснює. У мережі: ні.

Н85. Сахарська ферма поглиблює похолодання. Енергія, запасена в пальному і та, що відлітає з кораблем, вилучається з теплового балансу Землі: ~2 Вт/м², близько 9% дефіциту від потьмяніння. Ферма поглиблює похолодання. Якщо урожай ферми спалювати на Землі, а не вивозити, це вже перенесення тепла: щоб закрити −24 Вт/м² над ріллею світу, потрібно ≈130 т/рік за вироблення ~365 т/рік за нормою Ределла, краще в теплицях. Такий варіант не розглядається. У мережі: частково.

Н86. Профіль амнезії підігнано під розповідь. Забути своє ім’я за збережених навичок і всієї науки — профіль дисоціативної, а не медикаментозної амнезії. Спогади приходять готовими сценами, по порядку і точно до потрібного моменту сюжету. У мережі: ні.

Н88. Фосфор Венери — стеля розмноження і ресурс, що вивозиться. Фосфору в хмарах Венери вистачить астрофагу на тижні–десятиліття, а клітини вивозять його до Сонця. Стелю популяції задає фосфор, а не 10% світності. Для зв’язування N₂ потрібні молібден або ванадій, яких в атмосфері Венери майже немає, а поповнення фосфору з поверхні йде на порядки повільніше за попит 3·10¹¹–3·10¹² кг/рік. У мережі: ні.

Н89. Геном астрофага прочитано — і не використано. Геном астрофага прочитано, але не використано: ні акумулятора, ні фага чи антибіотика, ні фермерських штамів, ні власного хижака. У мережі: ні.

Н90. Діагноз Грейса (ГКП) гірше пояснює події, ніж зустрічний газ. Галактичні космічні промені ізотропні, за баками від них не вкритися. За 46 років Роккі набрав би в 10–20 раз більше за екіпаж. Загибель екіпажу краще пояснює зустрічний газ на ≳0,4 c. Якщо екіпаж убив зустрічний газ (~1 Гр/с з 0,4–0,5 c), людина без шару астрофага загинула б так само, і мораль «вони не знали радіації, а ми знаємо» хибна. Корпус із ксенону й ртутна кров Роккі — найкращі мішені сколювання (~20 нейтронів на протон у ртуті проти 1–2 у воді), а ртуть іще й активується (Hg-203, 46,6 доби), тож виживання Роккі пояснити ще важче. У мережі: ні.

Н91. Радіаційна стійкість ксеноніту. Ксеноніт — сполука ксенону з «liquid and liquid» — за політ набрав би ~10⁷ Гр і втратив 10–50% зв’язків. Його радіаційну стійкість не пояснено, і перевірити її ерідіанці не могли. Сполуки ксенону хімічно слабкі (XeO₃ — вибухівка), і радіоліз при ~3·10⁶–3·10⁷ Гр виділяв би всередині корпусу газоподібний ксенон і окисник. Руйнує саме іонізація, ядерні зміщення малі (~10⁻⁵–2·10⁻⁴ на атом). У мережі: частково.

Н92. Роккі й аміак у відсіку Грейса (с. 354–362). Аміак зі шлюзу дав би у відсіку Грейса 15–40% при смертельних 0,5–1%. Тіло Роккі при 1 атм википіло б, а вирівнювання тисків крізь отвір — ударна хвиля. Не вижив би ніхто. Ударна хвиля при 29 проти 1 атм — M≈2,4, ≈5,7 бар за фронтом і до ≈27 бар відбитої за смертельних для половини людей 3–5 бар, а стравити шлюз у космос — вибухова декомпресія для Роккі без кулі (вода при 210 °C закипає на ~35%). Варіант, де обидва живі (Роккі в кулі, аміак відкачано заздалегідь), у книжці не описано. У мережі: ні.

Н93. Астрофаг — автомат із пам’яттю; стану пального ніхто не перевіряв. Поведінку клітини задає історія (після поділу — до яскравого, голодна — заряджатися), тобто це автомат із пам’яттю. Стан пального в баках за роки зберігання ніхто не перевіряв. В еволюційного автомата майже напевно є таймаут міграції, і за роки зберігання паливо перейшло б у «зарядку» й перестало реагувати на 4,26 мкм; пороги й таймери ніхто не вимірював. У мережі: ні.

Н94. «Exhaust all energy» проти клітини з пам’яттю. Клітина з програмою міграції тримає резерв на наступні стадії і до нуля не вигоряє. А стадія «чекаю старту» — готовий безпечний режим зберігання, якого в книжці немає. Резерв клітини з пам’яттю — ~1–2% енергії при поверненні падінням, ~6% при канонічному зворотному польоті і ~28% з гальмуванням біля Сонця, на цю частку завищено розрахунок палива. Зворотне теж неможливе: паливо, що віддає не більше половини маси, дає з гальмуванням стелю ≈0,33 c. У мережі: ні.

Н95. Випробувань штаму немає, а аналог Венери неповний. В аналозі Венери немає ні кислотного аерозолю, ні УФ, ні справжнього холоду. Повних випробувань штаму немає, тому побічний ефект — прохід крізь ксеноніт — знаходять випадково. Шар 0,02 атм на Венері — ≈72 км, ~−45 °C, серпанок сірчаної кислоти 75–85%, а швидкість поїдання за реальної густини астрофага і 12 років у міні-фермах «Жуків» не перевірено. Секвенатори на борту є (с. 153), але геном таумеби не читають. У мережі: ні.

Н96. Запас за Threeworld — 3% (с. 453, 459). Межа таумеби — 8,25% азоту, а на Threeworld 8%. Запас 3%, хоча Роккі сам пропонував таумебу-86. У мережі: ні.

Н97. Пальне без запобіжників. Пальне — паста при 96 °C з CO₂, вона завжди зведена. У ядерного заряду кілька незалежних блокувань, а тут — банка з фотонною бомбою без жодного запобіжника. Одна сита клітина (≈1,5 МДж) нагріває ~4 кг пасти на 90 K, а непрозора перегородка просто нагріється й засвітить далі, тож реальні лише блокування стадії та холод (світіння на 4,26 мкм падає в ~40 раз при −50 °C), обидва активні. Таумеба як «убивця палива» не годиться: вона їсть годинами, а клітини висвічуються за частки секунди. У мережі: ні.

Н98. Роккі 46 років «не може» зробити пробовідбірник, а потім робить усе за дні. 46 років Роккі «не може» зробити пробовідбірник, а потім за дні будує кулю, десять баків із дозуванням 1 ppm і копії паливних баків. Суперсплав «harder than any metal alloys» (с. 474) з нерафінованого «metal stew» переплавлених систем корабля (с. 457) не отримати. У мережі: частково.

Н99. «Аве Марію» не посилили ксенонітом (с. 448–449, 451, 457, 464). Ксеноніт є, але ним не зроблено ні баків, ні щита від зустрічного газу, ні теплозахисту, ні перегородок між відсіками. Селекційні баки зроблено з ксеноніту, і контрольний слайд за ксенонітовою мембраною в кожному раунді добору впіймав би прохід одразу. У мережі: частково.

Н100. «Бліп-Ей» тримає повний тиск планети. Корпус «Бліп-Ей» тримає 29 атм, хоча тілу вистачило б ~20 атм. Якщо правильна Д44, це перевитрата маси корпусу в 2,5 раза. У мережі: ні.

Н101. Таємна наземна програма медичного ліжка. У медичному ліжку заховано процедуру від людей Стратт — дозу DGSE в обхід командира. Канал втручання в автоматику коми, єдиного кандидата на причину смерті екіпажу, встановлено текстом. У мережі: ні.

Н102. План Стратт тримається на живому екіпажі. Підстраховка на 1% нелояльності Грейса є, а на значно імовірнішу загибель екіпажу в комі (вижив 1 із 3) немає ні запису, ні інструкції. У мережі: так.

Н103. Кваліфікація Грейса — така, що сама себе справджує. Грейса беруть за тезу «життя без води», а за 20 сторінок він сам доводить, що астрофаг здебільшого вода. Підстава вербування зникла, кваліфікацію роками створювала Стратт. Тезу «життя без води» спростовано двічі (астрофаг «mostly water», с. 71; на Ерід рідка вода, с. 328), а Грейс біля Ерід радіє: «it proves I was right!» (с. 171). Роки вчителювання — це відсутність публікацій і свіжих методів, а «біологія» Грейса на борту — мікроскопія і ступінчастий добір, рівень практикуму; геноміки, біохімії та фізіології астрофага він не робить. У мережі: так.

Н104. Шлях і мотив таумеби на «Бліп-Ей». Добір ішов на «заритися в стінку», а не на прохід наскрізь. Зовні ферм Роккі 210 °C, а таумеба гине вище 107 °C. «Nothing standing between» — лише здогад Грейса. У мережі: так.

Н105. Жертва не обов’язкова: Роккі потрібне пальне лише на гальмування. «Бліп-Ей» цілий і летить до Ерід, Роккі не вистачає лише ~50–70 т на гальмування — ~3% пального Грейса. Відлити сталевий бак і долити можна за дні, жертва не потрібна. У мережі: ні.

Н106. Їжі Грейс сам не шукає. Біолог шість тижнів планує голодну смерть і не думає про таумебу як про їжу, рішення дає репліка Роккі. Монодієту ніхто не перевіряє на вітаміни, амінокислоти і токсичність. У мережі: ні.

Н107. Фотометрія Сонця у сліпої цивілізації без електроніки. Щоб сказати «full luminance», потрібна фотометрія точніша за 0,5% десятиліттями. Сліпій цивілізації без електроніки це не під силу. Абсолютний шлях вимагає паралакса Сонця (≈40 мсд з орбіти Ерід) з точністю ~0,1 мсд, відносний — стабільності приладу ~0,5% десятиліттями, а без електроніки лишаються термопари з гальванометром, як в астрономів 1920-х. У мережі: ні.

Н108. 16 років при 2,1 g для людини за 50 — недооцінено (уточнює дрібницю 1). При 2,1 g тиск біля мозку ~47 мм рт. ст. (непритомність), падіння зі зросту — як із 3,7 м. Для виснаженого 50-річного 16 років так — серйозна загроза, якої книжка не помічає. Тиск у венах стоп ≈190 мм рт. ст. (набряки, варикоз), а цинга послаблює колаген кісток і судин, тож ризики складаються. Очевидні виходи — жити на «Аве Марії» з центрифугою на 1 g вище радіаційних поясів, басейн, лежачий режим — не розглядаються. У мережі: частково.

Н109. Ерідіанську їжу можна було очистити. Білки й цукри в людей та ерідіанців спільні, а важкі метали відокремлюються шкільною хімією: сульфіди, хелати, іонний обмін. Це зняло б і «жертву», і голод на Ерід. У мережі: частково.

Н110. Переліт клітини між зорями енергетично не обґрунтований. Клітина — фотонна ракета: розгін до 0,9 c і гальмування потребують пального у 18–23 рази більше за суху масу і 4–5,5 року заряджання при 6 мВт. Гальмувати треба наосліп за ≈2,4 св. року до цілі, коли від зорі приходить ≈10⁻¹⁷ Вт, а небо спотворене Доплером (×4,9) і аберацією (пів неба в конусі ≈23°). Гравітація зорі клітину на 0,9 c не впіймає. Агент тоді назвав це головною натяжкою книжки. Н55 говорить про невигідність перельоту, а тут ідеться про його фізичну можливість. У мережі: частково.

Н111. Еволюційного шляху до циклу астрофага немає. «Половина» світлової тяги і «половина» нейтринного акумулятора марні, доборові нема на що спертися. Книжка подає цикл як даність. У мережі: частково.

Н112. Кисню на Венері ніхто не помічає. Клітини будують себе з CO₂, а кисень лишається в атмосфері: ≈5·10¹⁴ кг O₂ на рік при нинішньому рівні менше 1 ppm. Спектроскопія побачила б це за роки, а Венеру в книжці вивчають і навіть беруть з її орбіти проби. У мережі: ні.

Н113. ДНК астрофага біля зорі без репарації. Гамма-кванти й космічні промені з енергією порядку ГеВ прошивають клітину наскрізь, а ДНК при 96 °C біля фотосфери тримається лише на припущенні ідеальної терморегуляції. Механізму захисту і репарації в книжці немає. Д22 говорить лише про контраст «голка вбиває, протон — ні». У мережі: частково.

Н114. Ген сплячки не допомагає в медикаментозній комі. За книжкою стійкість до коми — спадок сплячки предків. Але в сплячці обмін речовин падає в десятки разів, а в медикаментозній комі він майже звичайний, тож гени гіпометаболізму за 4 роки коми нічого не дають. Частота 1/7000 до того ж була б різною в різних народів, а в книжці вона одна на весь світ. У мережі: частково.

Н115. Повторне зараження із сусідніх зір після «перемоги». За книжкою сусідні зорі заражені, спори летять від них до Сонця. Таумеба біля Венери без їжі вимирає, а зараження повертатиметься, і постійного підсаджування таумеби епілог не передбачає. Остаточне відновлення Сонця не обґрунтоване. У мережі: частково.

Н116. Порятунок приходить після піку лиха. Відповідь «Жуків» приходить не раніше ніж через ~26 років після старту, плюс час на розведення таумеби й доставку. Сонце втрачає 10% приблизно через 25 років, а Леклерк прогнозує загибель половини людства через 19. Місія в кращому разі лікує наслідки, і план Б за таких строків обов’язковий (до Н40, Н54). У мережі: частково.

Н117. Лінію Петрової не знайшли раніше огляди IRAS, WISE, JWST — і вона має місяцями зникати. На ~26 мкм небо оглядали IRAS (25 мкм), WISE (22 мкм), JWST/MIRI. Поблизу Сонця вони не спостерігають, але розсіяне пилом світло лінії на великих кутах мали помітити, що суперечить оцінці яскравості (Н6). Крім того, дуга повертається за Венерою, і кілька місяців на рік, поки Венера біля Сонця, лінію з Землі не видно. У книжці цієї сезонності немає. У мережі: ні.

Н118. Неперервна дуга, хоча клітини світяться лише на розгоні й гальмуванні. Якщо клітини світять лише тоді, коли вмикають двигун, між зонами розгону й гальмування дуга має бути темною. Неперервна лінія потребує або свічення за інерцією, або різних клітин, що вмикаються в різних місцях. Ні того, ні іншого книжка не каже. Та сама суперечність у сцені біля Адріана «весь екран червоний, ми всередині лінії». У мережі: ні.

Н119. Слово «нейтрон» у книжці не трапляється жодного разу. Окрім Венери (Д48) і бомб (Н26), нейтрони пропущено ще в трьох місцях. Зустрічні протони 1–1,5 ГеВ вибивають з обшивки вторинні нейтрони, які збивають електроніку (до Д12). Ніс «Аве Марії» активується до ~10–50 мЗв/год (Na-22, Na-24), а лічильник Гейгера на борту корпус не перевіряє. Ерідіанці-металурги за атомними масами ≈2Z і дробовими масами (хлор 35,45) мусили прийти до ізотопів (до Н18). У мережі: частково.

Н120. Механізм повороту клітини не описано, а жорстка тяга нестійка. У книжці є лише поведінка «стимул — реакція». Якщо тяга жорстко прив’язана до тіла (а цього вимагає спін-драйв), при 10⁴ м/с² зміщення на 1% радіуса закручує клітину за частки мілісекунди. Стабілізація потрібна за мікросекунди, біохімія так не вміє. Несуперечлива модель — клітина як кульова мікролінза на 4,26 мкм із випромінюванням із фокальної плями — дає тягу завжди до джерела, і така клітина біля Венери може тільки розганятися до неї, а не гальмувати; на 18,31 мкм вона надто мала для лінзи. У мережі: ні.

Н121. Ферма таумеби в «Жуку» поруч із його ж пальним. «Жуки» летять на астрофагу, який таумеба їсть, а штам-82,5 уже показав, що проходить крізь ксеноніт. Ізоляція ферми тримається на алюмінієвому корпусі — та сама вразливість, що згубила пальне «Бліп-Ей», і за 12 років польоту її ніхто не перевірить. У мережі: частково.

Н122. В ерідіанців 23 члени екіпажу без сплячки, у Землі троє в комі. «Об’єкт А» віз 23 ерідіанців, що не спали, з їжею на шлях туди й назад і з запасом ксеноніту. Земля на тому самому пальному будує корабель на трьох у медикаментозній комі, в один бік. Різниці книжка не пояснює. У мережі: частково.

Н123. Ланцюг замість троса чи штанг, хоча в ерідіанців є ксенонітовий кабель ліфта. Цивілізація Роккі давно робить кабель космічного ліфта на 17 300 км, а біля Адріана Роккі з Грейсом два тижні вручну відливають 200 тис. ланок. Будь-який бурильник стикував би жорсткі штанги: менше деталей, не провисають у відбитому вихлопі й не розсипаються ланками в промінь (Д46, Д54). Відмовка «не збудую котушку під увесь ланцюг» не працює: трос намотується щільно. Ланцюг потрібен для сцени спільної роботи. Можна відливати довгі стрижні з вушками й карданними пальцями: підвіска гнучка, працює на розтяг, а не на згин, як овальні ланки, і деталей у рази менше. У мережі: частково.

Н124. Окремий пробовідбірник не розглядали. Замість того щоб тримати міжзоряний корабель на тязі над атмосферою, пробу міг узяти дрон з аеродинамічним відскоком або невеликий апарат, що повертається, з теплозахистом. Тоді ризикували б приладом, а не кораблем. На «Аве Марії» взагалі немає штатного засобу збору проб. У мережі: частково (немає штатного зонда).

Н125. Роккі — не інженер, а верстат із ЧПК, що розмовляє. За сюжетом Роккі за дні робить що завгодно на замовлення (баки, кулю, ланцюг, міні-ферми), але сам нічого не проєктує й не оптимізує. Інженер вибрав би трос або штанги, а не ланцюг (Н123). Він виконує чужі ідеї, що погано узгоджується з роллю інженера експедиції (до Н98, Г1). Роккі збирає дрони за потребою, а цикл лиття (дозування, затвердіння, виймання, з’єднання) простіший за автономний політ, і за 200 тис. повторень механізм окупається — книжка не каже, що тут не можна механізувати. У мережі: частково.

Н126. «Жукам» не дали захисту, який дали кораблеві. Екіпаж «Аве Марії» прикритий від зустрічного газу шаром астрофага в 1 мм (ідея Локкен), а «Жуки» летять без захисту. Отже, проблему розуміли і свідомо не розв’язали: зонди свідомо непрацездатні (Д12). Це один із доказів для Г2. У мережі: ні.

Н127. Роккі за годину обходить комп’ютерне керування «Жука». «Eridian electronics isn’t nearly so advanced» — і одразу «An hour later, he’s bypassed all the computer controls» (с. 412). Інженер без транзисторів і комп’ютерів за годину опановує чужу цифрову систему. Доповнює Д31 і Д32 і слугує доказом для Г1. У мережі: частково.

Н128. Вакуумний проміжок замість ксеноніту. Таумеба не вміє рухатися у вакуумі, тому подвійна стінка з вакуумним проміжком — простий і надійний захист пального. Замість неї ставлять ксеноніт, крізь який штам проходить. У мережі: частково.

Н129. Потьмяніння сусідніх зір мало б різнитися на порядки, а зоря без планети з CO₂ не тьмяніє зовсім. За експоненційного зростання різниця в часі зараження в кілька років чи десятиліть дає різницю в потьмянінні на порядки, а в книжці розкиду немає. Зорі без планети з CO₂ астрофагові ніде розмножуватися: вона не тьмяніє і не може бути ланкою ланцюжка зараження. Якщо ж стелю задає склад планети-інкубатора (фосфор, мікроелементи, Н88), вона й сама має бути різною в різних зір, а не однакові 10% (до Н17). У мережі: частково.

Н130. Занурення в Сонце: межа — місткість клітини, а не температура. Книжка вважає, що астрофаг витримує будь-який нагрів, і не задає межі запасу енергії. У фотосфері (5800 K) на клітину припадає близько 0,02 Вт, і масу, що дорівнює власній, вона набирає приблизно за 26 діб; на глибині, де ~10⁵ K, приплив близько 180 Вт, і той самий запас набирається за хвилини. Клітина, що пірнула трохи глибше, переповниться майже миттєво, а що відбувається при переповненні і який тиск вона витримує, книжка не каже. У мережі: ні.

Н131. Точний термостат 96,415 °C неможливий. За книжкою нейтрино народжуються при зіткненнях теплових протонів вище точного порогу, і клітина тримає рівно 96,415 °C. Але швидкості за Максвеллом розподілені плавно, швидкі протони є за будь-якої температури, і нейтрино народжувалися б і нижче порогу, тільки рідше. Різкого порогу й точного термостата не виходить (до Д14). У мережі: частково.

Н132. У лабораторії клітини тиждень не ділилися, хоча обидва стимули поділу були. За книжкою поділ запускають світло CO₂ плюс контакт із CO₂. У лабораторії є і CO₂ (~400 ppm у повітрі), і ІЧ-світіння стін на 4,26 мкм, але клітини тиждень не ділилися й поділилися лише після кидка до фільтра. «Арклайт» міг привезти лише клітини «до Венери» до поділу, а якщо їх узяли вже в шарі розмноження, біля цілі, їм нема чого «шукати Венеру»: модель стимулу не сходиться (до Н46). У мережі: частково.

Н133. Астрофаг робить людство багатопланетним, а книжка цього не бачить. За каноном астрофаг водночас дає потужний міжпланетний транспорт, енергію для поселень і радіаційний захист, тобто знімає головні бар’єри освоєння Сонячної системи. Тераформувати ним Венеру важко (атмосфера ~4,8·10²⁰ кг, ~92 бар, 464 °C, кисень, що залишається, мало водню), але як джерело палива й промислова база зі станціями вона реалістична. Сценарій «безальтернативної катастрофи» від цього помітно слабшає (до М1). У мережі: частково.

Н134. Парникові заходи закривають лише малу частину потьмяніння. Зростання CO₂ з 420 до 1500 ppm дає ΔF = 5,35·ln(1500/420) ≈ 6,8 Вт/м², а втрата 10% світла — ~24 Вт/м²: CO₂ компенсує лише близько трьох процентних пунктів. Промислові HFC, PFC і SF₆ не масштабуються лінійно за GWP (смуги перекриваються й насичуються), а довгоживучі гази після відновлення Сонця створять нову проблему. Рециркуляція тепла через астрофаг енергії не додає: для реального обігріву потрібен астрофаг, заряджений поза Землею (до М2). У мережі: частково.

Н135. SF₆: «тисячі разів» занижено, а головний аргумент пропущено. Щоб дати 12–24 Вт/м², потрібно 0,5–1 Гт SF₆ при світовому випуску ~10 кт/рік — у 5·10⁴–10⁵ раз більше, а не «thousands of times». Справжній аргумент проти SF₆ — час життя близько 3200 років, тобто незворотність, але його в книжці немає, хоча саме оборотність Леклерк наводить на користь метану (до Н26). У мережі: ні.

Н136. Урожай із герметичних панелей зібрати нічим. Панель закрита склом і дає близько 0,18 мг астрофага на рік. Розкривати кожну раз на рік — це ~5,5 млрд панелей на добу і ~11 млн робітників лише на збиранні, навіть за хвилини на панель, без пилу й ремонту. Альтернатива — злив або трубопроводи до кожної панелі (~0,5 кг на добу з км²): мережа в мільйони кілометрів плюс подача CO₂ і води, і нічого цього в книжці немає (до Н15). У мережі: так.

Н137. Постачати армію на сахарських фермах нічим. У всій Сахарі живе 2–3 млн людей, а фермі потрібно 10–35 млн (із роботами) або 100–300 млн (уручну). При 80 л води на людину на добу це 1–12 млн м³ на добу, 1–12% усіх опріснювачів світу, з водоводами на 1000–2000 км; їжі 30–300 тис. т на добу (1–12 тис. вантажівок на день) за майже повної відсутності залізниць, близько 900 селищ, а влітку при 45–50 °C працювати можна лише вночі. Сама інфраструктура забере роки, швидше десятиліття, і в «кілька років» книжки не вкладається (до Н15, Н41). У мережі: частково.

Н138. Найбільший проєкт веде засуджений розтратник без аудиту. Сахарською фермою одноосібно керує Ределл — засуджений розтратник з ігровою залежністю, а аудит і контроль у книжці не згадуються. Його аварія (справжню систему запущено як «virtual test», блокування немає, загинули семеро людей) потім повторюється в загибелі ДюБуа і Шапіро (Н70, Н74) і закладена у випробування «Pete» (Н83). Це провал управління в логіці світу, а не жанрова претензія (до Н73). У мережі: ні.

Н139. Стратт обманює командира й відкидає добровольця. Яо прямо заявляє: «I will not have someone on my crew who is there against their will» (с. 422), і Стратт обманює його версією, що Грейс сам попросив наркоз (с. 429). Добровольця — парагвайську хімікиню Андреа Касерес, відому «back during the first call» (с. 421), — не готують, хоча серед десятків тисяч добровольців при частоті гена 1 на 7000 було кілька носіїв; а за дві доби «розслідування» у Стратт уже готові чек-лист нідерландською, солдат біля дверей, препарат DGSE і програма для медстанції. Каяття Стратт відоме лише з її слів, а ключову місію людства довіряють людині, яка обманює власного командира екіпажу (до Н37, Н71, Н103). У мережі: так.

Н140. Екіпаж смертників: засоби смерті замість психологічної підтримки. Стратт посилається на психіатрів: «crushing depression is likely. And suicide is a real risk» (с. 122); ДюБуа запасає азот і пише записку, Ілюхіна бере героїн (с. 374), Яо просить пістолет (с. 375), Грейс перебирає способи (с. 113). Відбір «willing to go on a suicide mission» із пулу, де «insane or suicidal», за словами Стратт, «probably a lot» (с. 278–279), зсуває вибірку до людей із депресією й потягом до ризику. Уся психологічна підтримка зведена до засобів смерті (до Н67). У мережі: частково.

Н141. 2 г астрофага на авіаносці — три Хіросіми з рентгеном. Дмитрію на випробування видають 2 г астрофага: 1,8·10¹⁴ Дж, близько 43 кт ТНТ. «300 km, so is okay» рятує берег від цунамі, але не авіаносець із ~5000 людей: світло 26 мкм поглинається в перших метрах вологого повітря, ~3·10¹⁰ Дж/кг — плазма, м’який рентген і УФ, потім ударна хвиля, як у повітряного ядерного вибуху без нейтронів. До того ж за логікою самої книжки (Н46) флакон при 20 °C сам світить на 4,26 і 18,31 мкм, тож безпечною така тара не була (до Н70, Н83). У мережі: ні.

Н142. Двотільна рециркуляція фотонів не розглянута. Усередині одного корабля поглинати свій вихлоп безглуздо: поглинач отримує зворотний імпульс, і тяга обнуляється. Але між кораблем і «ковадлом» (станцією, скинутою масою) астрофаг з обох боків міг би ганяти те саме світло туди й назад, множачи тягу на кількість перевідбиттів (реальна ідея фотонного лазерного двигуна, Bae). Для розгону від орбітальної станції або біля Венери це сильна схема, а в книжці її немає (до Н79, Н77). У мережі: частково.

Н143. Перенесення генів із ферм — біозагроза, якої ніхто не бачить. За 98% збігу із земним життям гени трильйонів клітин на фермах Сахари можуть перейти до ґрунтових бактерій, а організм, що поглинає тепло й світить в ІЧ, став би новим шкідником. За роки проєкту книжка не дає жодного результату геноміки, хоча геном однієї клітини у 2020-х читають за дні, а на борту є секвенатори й дублер-фахівець зі сплайсингу ДНК (до Н89). У мережі: частково.

Н144. Пил на трасі: порошинка 1 мкг на 0,9 c — близько 30 кг тротилу. Книжка захищає корабель від зустрічного газу шаром астрофага в 1 мм, але пил і дрібні згустки не обговорює. Порошинка 1 мкг на 0,9 c несе ~1,2·10⁸ Дж, і навіть порошинка розміром 1 мкм — близько 3 кДж; із Землі такі хмари не видно, їх показав би лише розвідник, якого немає. Обійти хмару на 0,9 c не можна, можна лише заздалегідь скинути швидкість (до Н7). У мережі: так.

Н145. Світловий звіт із Тау Кита прийшов би на рік раніше за «Жуків». Поки «Аве Марія» розганяється, її вихлоп спрямований на Сонце, і модуляція тяги роками давала б Землі телеметрію «корабель живий» (приймач перебудовується за Доплером: ≈45 мкм при 0,5 c, ≈113 мкм при 0,9 c). Від Тау Кита вистачило б одного елемента спін-драйва з 1009: ≈9 ТВт, ≈8,6 кг астрофага на добу, десятки біт за секунду; світло йде до Землі 11,9 року, а «Жуки» летять ≈12,8 року, тож звіт із рецептом добору таумеби прийшов би на рік раніше й страхував би від відмови зондів. Передавач (спін-драйв) і приймач (Петровоскоп, с. 116) уже на борту, а світловий зв’язок під час планування місії ніхто не обговорює (до Н60). У мережі: так.

Н146. «Чому саме зараз»: якщо астрофаг давній, сусіди Тау Кита тьмяніли б завжди. Грейс сам припускає, що предок астрофага мільярди років тому засіяв життям Землю й Ерід, отже, спори літають між зорями дуже давно. Зоря, до якої дійшов астрофаг, за десятиліття втрачає 10%, тому сусіди мали тьмяніти постійно, упродовж геологічних епох, а не хвилею в останні десятиліття. Пояснення (нова мутація, що дає дальність 8 св. років, або зникнення хижаків біля сусідніх зір) у книжці немає (до Н39). У мережі: так.

Н147. Давнє плато Тау Кита можна було перевірити з Землі. Систематична фотометрія починається з фотопластинок 1890-х із точністю ~0,1 зоряної величини, тобто порядку 10%: зоря, що потьмяніла раніше, для нас «завжди була такою». Але радіус Тау Кита виміряно інтерферометрією з точністю ~0,5%, за радіусом і температурою світність передбачається з похибкою ~4%, і дефіцит 10% видно на рівні 2–3σ. З урахуванням версії «Тау Кита — батьківщина» варіант «давно на плато» апріорі ймовірніший за варіант книжки, і розв’язка тримається на везінні, якого герої не усвідомлюють як ризик (до Н39а, Н40). У мережі: частково.

Н148. Роккі помічає «Аве Марію» лише за вдалої геометрії. Гальмівний вихлоп «Аве Марії» спрямований на Тау Кита, а збоку у вакуумі вузький промінь не видно; Грейс сам обмовляється: «depending on where they were». Шанс випадково опинитися в конусі променя — ~2·10⁻⁵ при ширині 1° і ~2·10⁻³ при 10°, а розсіяне на пилу світло корабля (~5·10¹⁴ Вт проти ~10²¹ Вт потоку до Венери) у ~10 млн раз слабше за лінію Петрової. Перше виявлення тримається на везінні (до Н30). У мережі: частково.

Н149. Роккі чує Грейса крізь два поверхи. «Rocky is two floors below me, but I speak at a normal volume. I know he can hear it just fine» (с. 302). Крізь одну стінку тунелю мова послабне приблизно на 30 дБ і ще розбірлива, а крізь перекриття на два поверхи — ні. Разом зі світловодними нервами (с. 265), камерою «old technology» і сценою «не помітив, що згасло світло» (с. 396) це вказує на приховану систему сприйняття, а не на пасивний сонар (до Н33, Г1). У мережі: частково.

Н150. Хімічною ракетою затравку ліфта із суперземлі не вивести. Ліфт будують згори, із синхронної орбіти, і навіть за схемою Едвардса потрібна затравкова стрічка ~20 т, виведена ракетою. До синхронної орбіти Ерід Δv ≈19 км/с без втрат; на водні з киснем (Isp 450 с) відношення мас ≈74, за чотирьох ступенів корисний вантаж ~1/200, тобто ракета ~4000 т (≈1,3 «Сатурна-5»), при Isp 350 с — ~25 000 т, а при 29 атм питомий імпульс іще нижчий (Hippke 2018). Ядерна ракета суперечить незнанню ядра (Н18), астрофагова — замкнене коло (Д19), а з такою програмою ерідіанці вже літали б далі за орбіту: із синхронної орбіти до другої космічної бракує лише ≈4,4 км/с (до Н19). У мережі: частково.

Н151. Кабель ліфта Ерід вимагає ксеноніту на рівні ідеальних нанотрубок. Відношення товщини кабелю біля синхронної орбіти до товщини біля поверхні на Ерід для ідеальних нанотрубок (46 МДж/кг) ≈9 (на Землі 2,9), а для зайлону (3,7 МДж/кг) ≈6·10¹¹. Отже, питома міцність ксеноніту — десятки МДж/кг, рівень теоретичних нанотрубок, причому з такою досконалістю на 17 000 км матеріалу, який відливають із двох рідин, як епоксидку. Суперземля — найгірший випадок для космічного ліфта (до Н5, Н19). У мережі: частково.

Н152. Навантаження на кабель ліфта Ерід: вітер, Коріоліс, припливи зорі. Швидкісний напір вітру 10 м/с в аміаку при 29 атм і 210 °C (≈12 кг/м³) — ≈620 Па проти ≈60 Па на Землі, і основне навантаження несуть нижні 50–100 км кабелю; додаються блискавки й корозія в гарячому аміаку. Доба 5 год 6 хв дає сильний Коріоліс і відхилення кабелю підйомниками, зоря на 0,2 а. о. — припливи, є й власні коливальні моди кабелю. Як влаштовані якір, гасіння коливань і захист від вітру, книжка не каже (до Н19). У мережі: ні.

Н153. Сплюснутість Ерід не врахована. За маси 8 земних, діаметра 2 земних і доби 5 год 6 хв відношення відцентрового прискорення до тяжіння на екваторі q ≈ 0,076 (у Юпітера 0,089), звідси сплюснутість ≈0,07–0,09: екваторіальний радіус більший за полярний на ≈900–1200 км, тяжіння на екваторі на 10–15% менше, ніж на полюсах, і «2 g» — або середнє, або значення в одній точці. Коротка доба дає вузькі широтні струминні вітри, як у Юпітера, і за атмосфери в 29 разів густішої за земну це серйозне бічне навантаження на нижню ділянку кабелю ліфта. Книжка про сплюснутість мовчить (до Н20). У мережі: ні.

Н154. Підйомник ліфта Ерід: енергія і силова електроніка без транзисторів. Підйом до синхронної орбіти Ерід (≈17 300 км) коштує ≈100 МДж на кілограм вантажу (на Землі ≈48 МДж/кг) і триває ≈3,6 доби при 200 км/год або ≈17 годин при 1000 км/год. Енергію треба подавати кабелем або променем, а силова електроніка такого масштабу у виду без транзисторів — окреме нерозв’язане завдання, про яке книжка мовчить (до Н19). У мережі: ні.

Н155. Ліфт Ерід проходить крізь найгарячішу частину радіаційного поясу. Якщо масштабувати магнітосферу Землі на поле Ерід (≥25 земних), пояси займуть ~1,2–12 радіусів планети, а синхронна орбіта на 2,36 радіуса лежить у внутрішньому поясі. Ліфт іде вздовж магнітного екватора, де потік частинок максимальний, обійти пояси через полюси не можна, а рентген і протони спалахів на 0,2 а. о. приблизно в 25 разів сильніші, ніж біля Землі. Ерідіанці, що роками працюють на орбіті й на ліфті, не могли не зіткнутися з радіацією (до Н18, Н21). У мережі: так.

Н156. Колективне «гудіння в трансі» як обчислювач. Складні задачі ерідіанські вчені розв’язують колективним «гудінням у трансі», а маршрут і час польоту (6,64 року) розрахували без транзисторів і ЕОМ. Арифметику ще можна пояснити винятковою пам’яттю, але колективний транс як обчислювальна машина нічим не обґрунтований — по суті це магія. Водночас якщо є радіо, є електромагніти, а з них роблять реле: релейний комп’ютер Z3 (1941) — технологія того самого рівня (до Н21, Д31). У мережі: частково.

Н157. Обмін знаннями однобічний. Про свою головну технологію інженер Роккі каже «I not understand science. I just use» (с. 285), увесь рецепт ксеноніту — «liquid and liquid. Mix» (с. 325), і Грейс тему закриває. Грейс віддав СТВ, фізику радіації, устрій комп’ютерів, Вікіпедію, положення Землі, біологію людини, таумебу і в епілозі себе самого, а Роккі — лише вироби й працю, жодної теорії. Розповідь про розведення астрофага в океані при цьому суперечить одразу Д17, Д27, Д28 і Д29 (до Г1, Н127). У мережі: частково.

Н158. Живої тканини в Роккі близько 2%, а астрофаг уже слугує йому охолоджувачем. За книжкою (с. 265) у Роккі панцир з оксидів, кістки зі сплавів, ртутна кров, силікатні нерви, неорганічні м’язи, а живої тканини лише «a few kilograms» зі 168 кг. Скафандр-куля Роккі охолоджується астрофагом (с. 269–270), і як батарея астрофаг теж підходить: 300 Вт за 46 років — близько 4·10¹¹ Дж, усього ≈5 мг. Якщо астрофаг усередині Роккі — одомашнений орган, закриваються Д28, Д29, Д33 і виживання Роккі біля баків, але книжка цього не каже (до Г1). У мережі: ні.

Н159. Палива в ерідіанців вистачає на супровід чужого корабля. Роккі віддає Грейсу «over 2 million kilograms» (с. 481) — повне стартове завантаження «Аве Марії» — і залишає собі «millions of kilograms» (с. 493). При ~0,88 g рейс Тау Кита → Земля вимагає ≈160 сухих мас палива, Земля → Ерід ≈280, а ньютонівський запас «туди й назад» після прильоту дає залишок ≈1400. Такий надлишок природний для посту, якому доручено супроводити прибульця додому, і фінал це буквально виконує: Грейс на подарованому паливі летить не до Землі, а на Ерід (до Г1, М7, Д30). У мережі: частково.

Н160. Опіки аміаком: через 6 годин Грейс уже працює. Грейса обпікає струмінь аміаку 29 атм при 210 °C, він 6 годин непритомний, а потім працює (с. 360–362). Токсичний набряк легень від аміаку зазвичай розвивається через 12–72 години, тобто найнебезпечніше в Грейса було б попереду, а наслідків у книжці немає. Роккі з трьома тяжкими травмами за списком самого Грейса (с. 362) теж одужує без сліду (до Н92, Г1). У мережі: частково.

Н161. Грейс шукає Роккі по всій сфері, хоча знає його курс. Курс Роккі Грейс знає «down to the milli-arcsecond», невідомий лише момент вимкнення двигуна, тому похибка лягає вздовж траси — ≤1,7 км/с × ~2 місяці ≈10 млн км, а впоперек лише від сотень до сотень тисяч км. Правильно було розрахувати трасу, вийти на перехоплення з випередженням і сканувати вузький конус уздовж неї, де час луни одразу дає дальність. Грейс же прилітає в точку «best guess» (с. 496) і сканує всю сферу (с. 499): легку задачу перетворено на важку й розв’язано везінням (до Д63). У мережі: ні.

Н162. 16 років на Ерід — жодної спроби зв’язатися із Землею. В ерідіанців є «Аве Марія» з Петровоскопом, мільйони кілограмів палива, Вікіпедія і Грейс, що знає устрій «Жуків»: зонд такого класу дійшов би до Землі за ~17,5 року, маяк у лінії Петрової — за 16,3 року. Мотиви є (другий вид, що бореться з астрофагом, загроза повторного зараження із сусідніх зір, обмін наукою), але найбільший «thrum» збирають заради життєзабезпечення Грейса й жодного — заради зв’язку, а Грейс навіть не питає. Або це натяжка, або, в логіці Г1, зв’язок іде без нього (до Н60). У мережі: так.

Н163. Сонце не може відновитися менш ніж за рік. В епілозі Сонце «повністю відновило світність» менш ніж за рік. Але таумеба їсть астрофаг лише в шарі розмноження біля Венери, а клітини, що вже перебувають біля Сонця, продовжують поглинати світло весь свій строк зарядки, який набагато довший за рік (Д70). Припинення розмноження не прибирає наявну популяцію: потрібен додатковий механізм (швидка загибель клітин, припинення поглинання, масовий відхід до Венери), а його в книжці немає (до Д26, Н27). У мережі: частково.

Н164. Епілог майже дослівно описує вольєр. Про відновлення Сонця Грейс знає лише від «Astronomy hive» (с. 514–515), про загибель екіпажу «Бліп-Ей» і «46 років» (с. 283) — лише зі слів Роккі, а контакт починає Роккі, одразу повторивши швидкість Грейса 8,6 см/с (с. 141). Епілог (с. 512–518): «I’m of extreme scientific interest», купол із прозорого ксеноніту «because they thought that’s what I would want», 30 доглядачів «or so I’m told», світло за добовим циклом, м’ясо з клітин самого Грейса, щоденний показ відібраним дітям. У цьому прочитанні мотив — використання, а не захоплення: таумеба на Землі знищує й земну астрофагову енергетику, а з нею і міжзоряний флот (до Г1). У мережі: частково.

Н165. Із Землі місія виглядає як три десятиліття тиші якраз на пік лиха. Розгін роками видно в лінії Петрової (вихлоп до Землі), гальмування біля Тау Кита не видно, далі тиша до «Жуків», ~26 років після старту. Якщо мета саботажу — заморозити інші рішення на строк місії, потрібні корабель, який справді летить, і екіпаж, який завідомо не впорається, а амнезія вцілілого дає провал без свідка й слідів. Докази: без Роккі Грейс загинув би кілька разів (Н65, Н66, Д43, Д45), а «Жукам» не дали захисту, який дали кораблю (Н126) (до Г2, Н116). У мережі: частково.

Системні прогалини

М1. Астрофаг змінює саму постановку кризи. Він відбирає сонячне світло, але дає спосіб збирати, зберігати, перевозити і спрямовано віддавати величезну енергію. Сценарій «потьмяніння → голод → єдина надія — міжзоряна експедиція» без порівняння з місцевими рішеннями (видобуток, обігрів, теплиці зі штучним світлом) не працює. У мережі: так.

М2. Межа 10% — завдання адаптації, а не кінець світу. Якщо межа діє і для Сонця, дефіцит енергії скінченний, і можна гріти Землю: підняти CO₂ до ~1500 ppm, узяти метан із морських газогідратів, виробляти фреони на астрофаговій енергії. Метан з антарктичного льоду (Н26) — найгірший із варіантів. У мережі: частково.

М3. Нейтринне скидання як витратний холодильник. За каноном при загибелі зарядженої клітини енергія йде в нейтрино (сцена з IceCube). Тоді голодні клітини поглинають тепло, а заряджені можна знищувати — готовий тепловідвід, яким книжка не користується. У мережі: ні.

М4. Голодний астрофаг як захист двигуна. Голодні клітини могли б забирати паразитне тепло спін-драйва й оптики. Книжка взагалі не розглядає теплового захисту двигуна. У мережі: ні.

М5. Гарячі середовища роблять сонячний рейс непотрібним. Якщо астрофаг заряджається від будь-якого тепла вище 96 °C, його можна вирощувати біля геотермальних джерел, а природна популяція осіла б у гарячих шарах Венери й охолодила б її. Чому ніша не зайнята, книжка не пояснює (до Д27). У мережі: так.

М6. Керування потоками замість пасивного очікування. Фототаксис дозволяє збирати астрофаг ІЧ-приманкою і відводити потік до установок або до іншої планети. Приманці вистачило б 0,2–1 ТВт, близько 1 кг астрофага на добу (до Д42). У мережі: так.

М7. Виробничу базу ерідіанців не показано. Екіпаж із 23, політ без сплячки, мільйони кілограмів пального: де, з якого потоку енергії і за який строк ерідіанці їх виробили? Слова «інженери зробили із запасом» розрахунку не замінюють. У мережі: частково.

Гіпотези

Г1. Гіпотеза: ерідіанці брешуть/маніпулюють (темний ліс, одомашнення). Усе, що відомо про ерідіанців, відомо зі слів Роккі. Якщо ерідіанці технічно сильніші, ніж показують, а Роккі — сторожовий пост біля Тау Кита, одразу закриваються радіо без транзисторів, 46 років очікування, «порожній космос» і епілог-вольєр. У мережі: ні.

Г2. Гіпотеза «саботаж місії». Той самий канал, що ввів Грейсові препарат амнезії, міг ввести екіпажу смертельну дозу. Причину смерті не встановлено, свідків немає, той, хто вижив, нічого не пам’ятає. Прямих доказів немає, суперечностей теж. У мережі: ні.

Жанрові нотатки

Ж1. Жанрові умовності (лубкові мотиви, Дюма, примус схвалено, deus ex machina, Робінзон і П’ятниця). Лубкові характери, негідники в ролі героїв «як у Дюма», схвалений примус, deus ex machina, урок «Робінзон учить П’ятницю». Це претензії до жанру й тексту, а не до логіки світу. У мережі: так.

Ж2. Два штампи: «чарівний матеріал» і «попаданець з амнезією». Ксеноніт закриває будь-яку інженерну проблему, і сам Вейр визнає, що складу не вигадував. Амнезія потрібна, щоб розкривати минуле флешбеками і щоб на Землі ніхто не поставив незручного питання про сенс місії. У мережі: так (Ковал про кліше амнезії, ксеноніт як «magic stuff»).

Ж3. Науковоподібність як костюм. Гаррісон, Азімов, Гамільтон і Лем не пояснюють своїх припущень, і претензій до них немає. Вейр сам закопує себе словами «АТФ», «мітохондрії», «нейтрино» — як Пенні з «Теорії великого вибуху», яка надягає окуляри й томно вимовляє «молекули». У мережі: частково.

Ж4. Формула голлівудського сиквела. «Марсіанин» → «Аве Марія» за схемою «Чужий» → «Чужі»: не планета, а зорі, не людина, а цивілізація. Права на екранізацію продано до виходу книжки, сама книжка — набір сцен для екрана. У мережі: частково.

Ж5. «Інженери зробили із запасом» — дилетантський погляд на інженерію. Запас в інженерії розраховують із невизначеностей, ним не пояснюють зайві мільйони кілограмів пального (до М7, Д30). У мережі: ні.

Ж6. Стаття «The Goldilocks Zone Is for Idiots» не пройшла б рецензування. Розділ, де Грейс поіменно лає «dozens of eminent scientists» (с. 46), рецензенти вирізали б. Стаття змальовує конфліктну людину, яку вербувати собі дорожче (до Н67). У мережі: частково.

Ж7. Грейс — травмований персонаж. Він називає Локкен «this idiot» (а правою виявляється вона) і йде в учителі, щоб здобути авторитет без конкуренції. Це те саме, що в його статті. У мережі: так (критика Грейса як персонажа).

Ж8. «The Thin Red Line» і прізвище «Петрова». Заголовок пафосний і неточний: 26 мкм — далекий ІЧ, а не червоний, і біля Венери лінія завширшки з планету. Його підігнали під прийом з амнезією (Грейс згадує лист за «червоною лінією» крові). Прізвище — найшаблонніше російське; для Пулкова, заснованого Струве, природнішим було б німецьке. У мережі: частково.

Ж9. Лубкові росіяни. «Dr. Komorov», «Dimitri» замість Комаров і Дмитрій; горілка, «Tsar Bomba… Boom», «Are all Russians crazy? — Yes». У мережі: частково (архетипні персонажі).

Ж10. «Паніку еліт» подано як факт. Стратт певна, що від голоду США підуть воювати за їжу (с. 469–470), і текст їй не заперечує. Соціологія катастроф (Тірні, Солніт, Брегман) каже протилежне: це проєкція влади, яку книжка видає за властивість світу. У мережі: так.

Дрібниці

Др1. «Ксенон не утворює зв’язків». Сполуки ксенону відомі з 1962 року (фториди, оксиди); репліка героя-науковця хибна.

Др2. «У середньому 3500-й за кваліфікацією». Грейс виправляє Стратт, але права вона: при частоті 1/7000 перший носій у рейтингу в середньому 7000-й (медіана ≈4850). Науковець помиляється в елементарній імовірності.

Др3. Центрифуга: 3,5 об/хв. Це більше за комфортні ~2 об/хв: при поворотах голови Коріоліс дає запаморочення і нудоту, Грейс цього не помічає. Самі числа центрифуги узгоджені.

Др4. Зайлон старіє. Троси центрифуги із зайлону (PBO), а він втрачає міцність від світла й вологи — бронежилети з нього відкликали у 2000-х. Розкручування під час розмотування і ризик обриву одного троса з чотирьох не обговорюються (до Н9).

Др5. Місяць Ерід «вириває» припливами. Сфера Гілла Ерід ~660 тис. км, місце для супутника є. Згубили б його припливна міграція і припливи зорі.

Др6. Орбітальна швидкість біля Адріана 12,6 км/с. За масою й радіусом планети виходить ≈12,2–12,3 км/с; на с. 310 «трохи більше 12» правильно, на с. 326 завищено.

Др7. Прозорий ксеноніт у сліпої раси. Ерідіанці не знають про світло, але серед зразків перегородки випадково трапився прозорий — саме те, що потрібно людині.

Др8. Грейс учить сліпих робити лампочки. В епілозі (с. 514) — вид, якому світло не потрібне.

Др9. Імунітет «за будь-який злочин» і очікування суду. Стратт захищена від переслідування «for any crime anywhere on Earth» (с. 210–211), але чекає в’язниці після старту (с. 264). Сходиться, лише якщо імунітет закінчується разом із повноваженнями, а цього книжка не каже.

Др10. Кілограм героїну. 1 кг в Ілюхіної (с. 461) — десятки тисяч доз при масі, кожен кілограм якої коштує ~20 кг астрофага.

Др11. «Nothing can quantum-tunnel through it». Тунелювання не має стосунку до поглинання частинок захисним шаром.

Др12. Кремній у мішені. «Metallic silicon» — напівпровідник, частково прозорий в ІЧ; логічніше графіт або мідь. І «melted a metric ton» неможливо: на 1 т потрібно ~2,9 ГДж, а виділилося 1,8 ГДж.

Др13. Батарейка АА на «100 000 років». 8–50 г астрофага живили б будинок 10⁷–10⁸ років, цифра Гетча занижена в 200–1000 разів.

Др14. Сонячна вежа Ределла. Поле дзеркал 1 км² — повноцінна станція масштабу Crescent Dunes, а не «пілот», і геліостати наводяться десятки секунд, а не «in an instant».

Др15. Моделі й прогноз Леклерка. «Моделі підтверджувалися 20 років» — перевірити не було на чому: падіння світності на 10% раніше не було. Прогноз голоду не враховує кормів і біопалива (~⅓ врожаю), запасів і теплиць на астрофагу.

Др16. Муміфікація без гниття. За вологості, нормальної для живого Грейса, тіла роками гнили б поруч із ним. Мумія ~15 кг при 1,5 g важить як 22 кг, тож «weighs almost nothing» — перебільшення.

Др17. Запах аміаку в тунелі до подарунків. Щоб сльозилися очі, потрібно ~100 ppm, ~3 г аміаку — на порядки більше, ніж осіло б на стінках. Або ксеноніт пористий, або тече шов.

Др18. «Магнітних бур менше, бо астрофаг краде енергію». Астрофаг перехоплює вже випромінене світло і магнітної активності Сонця не змінює.

Др19. Космічні промені — «лише протони». ~12% ГКП — ядра гелію і ~1% — важкі ядра, на них припадає помітна частка дози.

Др20. «Spinning us like a top». Раз Грейса притискає до носа, корабель перекидається, а не крутиться дзиґою.

Др21. 10 кг азоту не дають 0,33 атм. У відсіку 125 м³ (с. 122) виходить ≈0,07 атм, а не «back to 0.33» (с. 481). Таумебу все одно вбиває, хибна цифра (до Д55, Д56).

Др22. «Retrograde amnesia… weeks». Фразу можна зрозуміти як «на тижні» або «стерто останні тижні»; у другому випадку Грейс пам’ятав би своє ім’я (до Н86).

Др23. «My ship isn’t made of xenonite». Неправда: Грейс сам вирізав диски з ксенонітової стінки спальні, на кораблі є тунелі Роккі (с. 489). «Азотне миття» стінки не очищає — штам ховається в ній від азоту.

Др24. Заправлена «Аве Марія» 16 років на синхронній орбіті Ерід. Орбіта у внутрішньому радіаційному поясі, а корабель із залишком астрофага висить над населеною планетою — повтор Н78.

Др25. Помилки російського перекладу. «Кілька днів» замість «кількох років» (накопичення пального), «протони» замість «фотонів», 245 бомб замість 241, сезон циклонів зсунуто на «два тижні» замість двох місяців.

Др26. Майоранівська природа нейтрино подана як факт. Анігіляція нейтрино з нейтрино, на якій побудовано акумулятор астрофага, спирається на те, що нейтрино — майоранівська частинка. Це експериментально не встановлено, а книжка подає це як відомий факт (до Д14).

Др27. Блекпанель: скло одне, а не «з обох боків». В оригіналі «Put clear glass over it» — скло тільки зверху; «з обох боків» — помилка російського перекладу. Оцінка маси скла для ферми тому лишається 6–23 Гт (Н14, до Др25).

Др28. Тау Кита e, найімовірніше, не існує. Адріан відповідає гіпотетичній планеті Тау Кита e. За оглядом NASA, дослідження 2024–2025 років показали, що сигнали чотирьох планет, оголошених 2017 року, імовірніше пояснюються активністю зорі або обробкою даних; планетна система роману — художня модель.

Др29. Зовнішні камери й антени біля Адріана мають згоріти першими. Відбитий від атмосфери вихлоп дає на корпус ≈10⁵–10⁶ Вт/м² (100–1000 «сонць»). Обшивку хоч якось охолоджує астрофаг, а зовнішні камери, антени й датчики — ні, але в книжці вимикається лише одна камера (до Д45).

Др30. «High gravity… bones degenerate faster» — навпаки. В епілозі Грейс пояснює слабкість тим, що за високого тяжіння кістки деградують швидше. Насправді навантаження кістку ущільнює, а втрачає її людина в невагомості; при 2,1 g страждають суглоби, серце й вени і зростає ризик падінь, тож артрит і ціпок правдоподібні, але пояснення хибне (до Н108).

Номери Н29, Н44 і Н87 не використовуються: пункти об’єднано з іншими або переведено в дірки.

Знайшли інші, а я пропустив

ПретензіяПримітка
Баки замалі для ~2 млн кг астрофага: за схемою корабля мають бути у 2,5–3 рази довшимине перевірено; до Д11 (густина пасти)
Напрямок перевантаження в розд. 19 описано під кутом до «підлоги»дрібниця (moviemistakes)
Скидання через шлюз при 10% тиску не виштовхне тіло при 1,5 gпоряд із Д43, але інша механіка
Період обертання Сонця за плямами біля краю диска нелінійний (ранні розділи)оскаржено в треді
Сцена «кубічний корінь із 8»: комп’ютер відкидає правильну відповідьдрібниця
Мітохондрії у клітини в космосі без акцептора електронів (O₂)до Д36, Д37
Ерідіанці сплять під охороною: 46 років самотності Роккі психологічно неможливіВоттс; до Н59
Селекцію таумеби розумніше вести вдома, а не на кораблія прийняв рішення героїв
У місії немає штатних засобів збору проб (зонд, човник)частково до Н76, Н99
Комп’ютер не попереджає про зближення чужого кораблядо Н66
Ім’я Грейса на нашивці і розпізнавання роботами при заміні за кілька днів до стартуКовал (WaPo); відповідь фанатів — Стратт готувала його заздалегідь (до Н103)
Верх/низ після перевертання корабля (розд. 20–22); Роккі каже «чорний» до поняття кольорудрібниця
Ходьба в «Орлані» ~120 кг при 1,4 g неправдоподібнадо Н108